Шановні друзі та колеги. Читаю зараз чергове соц. дослідження (шанованої мною структури): "Громадська думка населення Донбасу". 

І все б нічого, але знову "Донбасу", знову смислове некрофільство, що заражає й без того слабкий молодий сувіренний організм.

Засмучує, що за майже три десятки років незалежності так й не знайшлося сил препарувати, вивчити й поховати його, зрозуміти технологію й демотувати її, повернувши Донеччину й Луганщину на її законне місце. Не зробили, тож має ж бути хоча би цивілізаційна гігієна не хороводити із трупом, не класти його у віртуальний мавзолей й робити вигляд "що він живий, просто він не такий, він - інакший...". Почути "Донбас" неможливо, бо він мертвий. Почути можна те, що він собою затуляв, те, для знищення чого він був покликаний. Його голоси - це луна, що відбивається від порожнечі не прийшовшої йому заміни.

Читайте також: Саакян: Угроза лишения неприкосновенности — отличный стимул для несговорчивых депутатов

Робити вигляд, що він живий було вигідно олігархам й політикам, не говорити людям, що "кріпосне право вже відмінили", консервуючи цей соціокультурний заповідник - стаючи монопольними хазяївами його голосів та ресурсів. Вигідно Росії, щоб обґрунтувати "рускоязычность = русскость", а от українцю - не вигідно, як це було й за життя "Донбасу".

Колоніальна назва "Донбас" була придумана не стільки нами, як "для нас" під час конструювання ідеального мікросовка й опори для технотворної імперії СРСР. Він народжений, як продукт пізньої європейської індустріалізації, що потрапив у руки держави-левіафана.

"Котлован Донбас" мав стати універсальним плавильним котлом, що переплавить все природне на штучне й відріже все те, що було до нього на цій території тисячиляттями. Степ й кургани пустити під карьєри й шахти, поле - під заводи, джерела у канали й труби, села й міста взути у бетонні окови, а історію, культуру, мову, самобутність - відрізати й уніфікувати, створюючи синтетичний регіон навколо вугільного басейну. Цей Донбас має власну естетику оспівану і прокляту у сотнях творів, етику й навіть романтику, але він не мав майбутнього, бо світ змінився, а йому не вдалося змінитися з ним, як власне й його архітектору СРСР. Він не відбувся, але з його наслідками ми живемо й досі, як фізично так і віртуально.

Коли ми говоримо "Донбас", ми стаємо заручниками створеного для нас асоціативного ряду, як розквіту Донбасу: гордість, сила, шахтарі, так і занепаду: бандити, алкоголь, депресія.

Читайте також: Справа проти Гужви вже від самого початку була приречена на провал, - політолог

Все тому, що "Донбас" - це сталінський мем, що консервує у нас стереотипи й образи інстальовані нам чужим дискурсом, що дозволяє нам бачити виключно те, що запрограмовано в ньому. Топоніми - це не просто назви, це відбитки нашого національного досвіду, призма ідентифікації й сприйняття навколишнього світу й себе в ньому. Ми же не їздимо, припустимо, на каву до "Лемберга", не називаємо Київську Русь - "Древнерусским государством"...

Називати "Донбасом" Східну Україну - це не поважати себе й дозволяти 70 рокам "котловану" паразитувати на тисячилітньому надбанні Українського Сходу. Символи - це прикордонні стовпи, а українські символи - це і є наша стіна від ворожих культур й гетеротрофних національних проектів.

Завдання українців зводити українські символи усюди, бути одержимими власними сенсами й створювати поле життя України, а не сьогоднішніх ворогів й тим паче не демонів із минулого.

На правах епілогу.

Якщо навіть послуговуватися цією технологічною назвою, а не соціокультурним, чи бо дай, географічним топонімом, то для точності, Донецький вугільний басейн - частини території чотирьох областей, але в згаданому мною дослідженні, чомусь, є виключно території Донецької та Луганської областей (підконтрольні), без Дніпропетровської та Ростовської, що не відповідає заявленій назві.

Але, якщо навіть опустити все це, то тоді для власної послідовності, у дослідженні потрібно брати виробничо-сировинний принцип регіонального поділу для всієї України, а не тільки Сходу. Тоді поруч з населенням Донбасу, вивчати думки мешканців Волинбасу, Кривбасу, а в ідеалі й бурштинного басейну, зернового поясу, карпатського деревообробного регіону і т.д.