Нині часто читаю про посилення русифікації в Україні. Все ж уважаю це перебільшенням. Звичайно, мої особисті спостереження не можуть заміняти соціології, але навіть учора, 6 серпня, помітила: молоді мами на Пейзажній алеї в Києві спілкуються зі своїми дітьми українською, дуже літня гідеса розповідає про княжі часи, цитуючи Пушкіна, без якого можна легко обійтися, якщо згадати Оксану Лятуринську:

А пугар з золота тяжкий
по вінця повниться медами,
він із руки і до руки
кружляє хмільно за столами.

Олег. Ольгович Ярослав.
Як не пізнати Святослава?
Щит ясний – сонце, очі – став,
а обіч його – ратня слава. 

Святослав на Пейзажній (пам'ятник), до речі, нікудишній, але в нього на щиті тепер намальований тризуб.

Гадаю, треба добивати цю згубну звичку називати мову окупанта мовою культури. Українська має бути мотором соціального ліфта, але поки що на магістерку треба складати англійську. МОН наш не розуміє, що за українські гроші треба підтримувати таки українську мову.

Однак попри все зміни у мовному питанні є, російська переважає в старшого покоління, від неї вже тхне архаїкою. Молодь віддає перевагу українській. Принаймні так було о 12:00 на Пейзажній алеї в Києві цієї неділі.