Для того, щоб достатньо оцінити масштаби нашої катастрофи в інформаційній складовій гібридної війни у демократично-виборчому полі за три з половиною роки, достатньо всього-на-всього підняти які-небудь найбільш актуальні соціологічні опитування.

Подивившись на відсотки, на орієнтовні сьогоднішні рейтинги політичних партій, ми чітко побачимо, що при наявності своєї колишньої ядерної бази електорату, що значною мірою загубилася на окупованих територіях і не може голосувати на виборах, вчорашні регіонали і усі так звані "ватні сили" і досі б мали цілком реальну можливість перемогти на загальнонаціональних українських виборах. Як на парламентських, так і на президентських.

Читайте також: Друготурове прокляття олігархії

За три з половиною гарячої фази інформаційної війни ми аніскільки не переважили шальки терезів у свій бік навіть на територіях, які вдалося зберегти. Тобто, на тих територіях, де повинні були б мати повне інформаційне домінування. На тих, які прийнято тепер називати "підконтрольними".

Але позиції "ватних сил" у Харкові, Одесі, на збереженій частині Донбасу, навіть у Полтаві та багатьох інших місцях залишаються стабільно стійкими і сильними. Ці регіони були і досі є повністю "підконтрольними". Але підконтрольними місцевим елітам. "Ватним" елітам.

Причому замість намагань хоч трошки змінити картину, принаймні спробувати розпочати боротьбу за людські голоси, наші так звані демократичні сили продовжують розвивати протиставлення і сприяти розриву електоральної карти країни. Змушувати і надалі гостро обирати між двома протилежностями. Вигравати не за рахунок голосів "проти" своїх опонентів, а не "за" себе.

Читайте також: "План росіян – створення кількох квазідержавок на території України", – експерт

Раніше, при наявності достатньої бази голосів та мільйонів ядерного електорату на нині окупованих територіях, протиставлення і розколювання української електоральної карти на "за" і "проти" було улюбленою політичною стратегію регіоналів. І ми всі добре пам'ятаємо, до чого це врешті-решт призвело.