Неприємний пост. 

Нам немає чим пишатися. Немає тієї України, омріяної, яку кожен собі збудував в голові й частково материалізував у реальному житті.

Я не вперше подорожую Європою. Але #ДПТВ утвердило в думці, що у нас абсолютно все не так: як мало б бути. 

По-порядку: ми живемо в захаращеній державі.

Країна сама по собі прекрасна, а держава - ніяка.

Читайте також: Я буду в той миллионной толпе, которая выйдет на улицы этой осенью — Елена Ксантопулос

Абсолютно безглуздо доводити усім без винятку, що Україна - прекрасна й дуже відрізняється від ворожої Росії. 

Ми не вбили в собі совок. Ми не впровадили нові стандарти. Ми не продемонстрували ні в чому нове мислення, підходи.

Ми й надалі не цінуємо особистість. Колективно-несвідомо (тобто тоталітарно) дехто намагається впроваджувати українськість в школах через обов'язковість вдягання вишиванки. Навіщо? Це ж та показушність, від якої нудило в СССР. 

Картинка останніх вражень це Волинська область, фестиваль "Бандерштат", приватний сільський магазин в передмісті Луцька, селі Рованці. Магазин вбогий. Невдоволена господиня, глухенький господар. Все, здається, звалене до купи, гараж. Наливає квас на розлив повільно, не поспішаючи. Але на стіні на скотч приліплено кілька сторінок з чи то журналу чи брошури з державним прапором та текстом гімну. Поруч з цим є красиві й неповторні будинки, де двері не глухі металеві китайські, а скляні, незаґратовані. Два паралельних світи. Поміж ними немає нормальної дороги.

Або ще розмова з життя, з одним бізнесменом, молодим хлопцем. Теза проста: в Україні купа стартапів. Тобто проблем з креативністю особливо немає. А от можливостей - зась. Тому стартапи лишаються на "гаражному" рівні. Бо створений у них "Мерседес" просто немає куди викотити. Ну, дороги немає. Звичайної інфраструктури економіки. Тож виходів не до жиру. Або лишити цей "мерседес" в гаражі, або втікти з ним за кордон. В Європу або Штати.

Я хотів би пишатся Україною не лише під час виконання гімну. Не лише під час спортивних звитяг. Тим більше, я їх не заслужив. Це досягнення цілком реальних людей: які дістають "золото" не завядки, а всупереч. 

Мені соромно за мою державу, одразу по виходу з дверей "Борисполя". 

Навіть тут у нас примудрился зробити все, щоби пасажирам було незручно відлітати й прилітати. 

А є ж елементарний світовий досвід, як облаштувати простір аеропорту. Він досить стандартний в Європі. Але у нас не так.

Паралельно з #ДПТВ я читаю стрічку новин українських інформаційних аґенцій. Заголовки, ну просто зразкові. Як написати новину так, щоби нічого не повідомити? Це до наших "журналістів". Вони ще люблять робити новину з чужого фейсбука. І там постійно у нас героїчна боротьба. Гройсман рапортує, що він бореться з вірусом Petya. А це свідчить не про пильність, а про те що при кермі лохи. 

Або Уряд думає, як побороти нашестя автівок на євробляхах. Це замість того, аби подумати, як надати можливості людям. А у нас все ж навпаки - будь яку можливість треба негайно відібрати. Соціалізм.

Яку стрічку новин я хотів би бачити?

Все просто:

- Уряд України спростив ведення бізнесу, зробивши притомними податки

- Нацбанк запропонував систему інтеґрації в Українську економіку світових платіжних систем та кріптовалют

- Президент презентував стратегію розвитку України та дорожню карту з втілення економічних реформ до 2025 року

- Міністерство інфрастукртури презентувало план реконструкції та побудови автобанів та швидкісних залізничних магістралей, відповідно до євростандартів й розширення залізничної мережі

- Уряд впроваджує зімни, що утворюють фондовий ринок

- Тепер стати підприємцем можна не виходячи з дому, через інтернет і так далі. 

Я хочу бачити позитивні новини, коли країна росте й розвивається. 

І відчувати себе у безпеці. 

Я хочу підзвітної влади, бо вони - наші наймити, а не навпаки.

Ми платимо податки й ми утримуємо цю державу, яка не хоче, але мусить нас обслуговувати. 

Не ми винні їм. Вони винні нам.

Нічого придумувати не треба. Все вже придумано до нас.

Не вмієте щось: тупо ctrl+c ctrl+v з найкращого європейського досвіду. 

Мені не треба український слон у вишиванці. 

Мені потрібна Європейська Україна.

Я не хочу пишатися. Я хочу жити. Так само, як і більшість. 

І винна не лише влада, а ми самі в тому числі. 

Нас цікавить політичне життя: хто кому Ляшко і де там Рабінович. Нам легше сказати "Порошенко барига", а не вбити цього баригу в собі.

Подорожуючи Європою я утверджуюся в думці, що усю асоціацію та безвіз нам видали глибоким авансом. І якщо необхідні зміни не почнуться завтра, то післязавтра буде вже пізно. Ми й так відстали вже на півстоліття.

Все, чим ми пишаємося - випадковості, збіг обставин та особистий внесок конкретних людей. Яким видають паперову грамоту / подяку, але не платфому для розвитку здібностей та самореалізації.

Ще ми вміємо заздрити. А тепер ще й ненавидіти мокшу. 

Читайте також: Слабкість і безвідповідальність влади, що уособлює Порошенко, серйозно загрожує Україні - політолог

Але це погане виправдання повної бездіяльності нас і тих, кому ми доручили виконувати обов'язки президента, прем'єра, депутата.

І далі моя і ваша держава Україна бореться зі мною і з вами, як з громадянином. І далі є для цього і способи і важелі у разі потреби "прикрутити хвоста". У нас немає недоторканості процедури й верховенства права.

От Maxim Scherbina правильно зауважив: в Європі незважаючи на гірську місцевість, тобто прироні перешкоди, набудували і автобанів і тунелів. А у нас практично степ й у ньому не змогли збудувати нормальних доріг за євростандартом. Вам хто заважав? Путін?

І не списуйте нічого на війну. 

Справа не в ній. У нас чверть століття, практично, не було війни. А цей час у нас вкрали чиновники, які постійно в процесі "реформування". А якщо бути точним - бездіяльності.

Все можна було зробити. Але не зроблено. Засадничих речей не зроблено. 

Ще не пізно, але час критичний. Там де в нас було 10 років, тепер рік. 

І якщо не почати зміни зараз, то ми втратимо не державу, а країну.