Виступаючи на 72-й Генасамблеї ООН, президент Порошенко розповів про те, як Україна, піддалася російській агресії, бореться з окупантами, як вона потребує допомоги. Але головне, закликаючи ввести в зону бойових дій міжнародний миротворчий контингент, Президент України нагадав, що країні, проти якої розпочато загарбницьку війну, потрібна допомога. І що міжнародна допомога в такій ситуації – це не просто жест з боку світової спільноти. Це насамперед борг, продиктований принципами і цінностями, за якими живе і розвивається цивілізація. Прекрасна промова! Полум'яна і прониклива. Ось тільки вона на експорт.

Усередині країни одеський суд виправдовує тих, хто намагався перетворити українську Пальміру на "Одеську народну республіку". Неля Штепа виходить на поруки, що певною мірою навіть справедливо. Адже з усієї купи донецьких і луганських колаборантів, які агітували у 2014 році місцевих жителів "підтримати наших хлопців", до сьогоднішнього дня за ґратами залишалася тільки вона. Чому це Штепа має сидіти, якщо всі інші прихильники "русского мира" відбулися легким переляком? Навіть помірні в оцінках коментатори говорять про реванш. Насправді це ніякий не реванш в класичному сенсі цього слова. Ті, хто через революційні події був усунений від влади, фінансових потоків й ухвалення рішень, не повертаються на свої пости. Вони просто нікуди не йшли. Перший час ті, кому українська державність стала кісткою в горлі, ще таїлися, були обережними. Зараз же переляк минув. Те, що ми спостерігаємо, – це відчуття безкарності і зростаюче нахабство антиукраїнських сил.

Можна помітити, як на четвертому році війни багато українців вже відкрито звинувачують президента і його оточення в таємних домовленостях з Кремлем. Довіру до всіх державних інституцій підірвано. Преса, волонтери, добровольці, активісти, експерти - всі дискредитовані. Суспільство впевнено, що гірше, ніж зараз "ми не жили ніколи". Частково ця оцінка відповідає дійсності. Частково, там, де зі списку причин економічного падіння виносяться за дужки такі об'єктивні чинники, як війна і розграбування скарбниці бандою Януковича, – в умах українців навмисно створюється помилкова картина. Градус соціальної напруженості зростає. Більше того, він штучно підігрівається. Але головне – ті, до чиїх посадових обов'язків належить захист національного простору від агресії, вдають, що не помічають того, що відбувається. Іноді, для більшої поважності, якийсь "великий начальник" ображено надуває губки і починає звинувачувати українців у тому, що вони упереджені. Мовляв, не цінуєте реформи, розганяєте "зраду". – Ось і вся реакція. Ось і весь діалог влади і суспільства.

Читайте також: Нам немає чим пишатися. Немає омріяної України. Винна не лише влада, а й ми самі – журналіст

Поки країною вояжують "замирні конференції", поки російські агітатори і реформатори на нелегальному становищі закликають народ на барикади, правляча еліта рапортує про рекордні надої і врожаї. Телеефіри забиті брифінгами уряду про результати і перспективи, плани з реінтеграції та обіцянками підвищення пенсій. Ті, хто три роки тому знищував українців і підтримував окупанта, більше не приховують, що безкарність за події 2014 року стала для них своєрідним запрошенням до дії. "Можемо повторити" – ось що висловлюють глузливі усмішки російських найманців, що виходять на свободу. А ті, хто сьогодні представляють державу, тільки розводять руками: "У нас демократична країна". Так, ніби свобода і демократія для України – це непристойна хвороба, якої варто соромитися. Що це, запитаєте ви? – Це керований хаос. Його планомірне насадження, яке представники правлячого класу або ігнорують, або навмисно підливають масла у вогонь.

Важко уявити, що президент, прем'єр, або генпрокурор віддавали наказ відпускати дрібних колаборантів. Нічого подібного не було і бути не могло хоча б тому, що йдеться про дуже незначний масштаб. А ось те, що було, так це сумнівні бізнесові зв'язки, дружні міжсобойчики, за якими зростаюче невдоволення суспільства і знахабнілі напоказ проросійські сили виглядають чимось неважливим і далеким.

Читайте також:  Я буду в той миллионной толпе, которая выйдет на улицы этой осенью — Елена Ксантопулос

У кожному відомстві, міністерстві, у кожному місті і селі ведеться гра в піддавки з ворогом, ставка в якій – наше з вами колективне майбутнє. Просто війна для влади з об'єктивної реальності перетворилася на красиву позу – гасло для іноземної публіки.

Президент особисто несе відповідальність за те, що відбувається, бо сьогодні він на чолі української соціальної піраміди. Українські еліти здійснюють колективний суїцид і дуже агресують на будь-яку спробу відірвати їх від настільки захоплюючого заняття. Віктимна поведінка, ігнорування небезпеки, заперечення проблеми – ось що таке українська політика на четвертому році війни.

Це не реванш, шановні. Це безумство, яке треба зупинити. Слова повинні відповідати діям. А посада – історичним завданням.