Думки вголос...

Минає все більше часу від окупацій. То польська, то угорська, то російська окупація...

А наслідки від цих окупацій ми ще довго будемо відчувати...

Бо і ми самі не хочемо позбуватися нав'язаного окупантами, і окупанти зробили все, щоб пожинали їхні "плоди" ще довго...

Не думаю, що те, що я напишу далі, буде чимось новим для когось. І насьогодні я чітко бачу, як через різні вислови, дії росіян, поляків, угорців окупантські плани не зупинені. Всі вони ще мають добрячий відсоток таких людей, які вважають, що ця земля ЇХНЯ, забуваючи про те, що колись давно вони чи їхні пращури влізли на цю землю ОКУПАНТАМИ.

Мені боляче бачити щоразу, як українець не хоче бути українцем. Хоча, колись Я САМА БУЛА ТАКОЮ!)) Була російськомовною, яка казала: "Я хорошо знаю украинский, но думаю на русском". Це була Я!))) Жах... Але добре, що я мала той період. Тепер я розповідаю про свій досвід тим, хто каже: "я боюсь, что не получится", "я не смогу", "я не умею" і інше.

Читайте також: Україна без українського – це Україна з російським

Я усвідомлюю, що до кожного прийде свій час для усвідомлення себе, як частини цього народу.

Україну майже завжди роздирали їхні сусіди з усіх сторін. Тому, те, що до цих пір ми, українці, збереглися, як нація, за таких історичних умов, - це просто диво!

Боляче бачити національну байдужість...

Побувши знову на заході України, я знову відчула оті наші окупантські незагоєні рани...

На сході нас рвуть на частини росіяни.. На заході - поляки та угорці...

Живучи в центрі країни не завжди помітні ось ці сепаратистські настрої по краях. Але вони нікуди не зникли. Вони є і процвітають...

Я бачила якісь такі речі, які в моїй голові неможливі до поєднання, але вони є у нас в країні..

Україномовні водії примушують тебе слухати пару годин російську попсу за твої ж гроші;

україномовні продавці вмикають у своїх магазинах ту ж саму російську попсу;

в Мукачево нам розповідають казочки про те, що то ж із самого початку угорські землі; там же ж на будівлях є написи угорською мовою; деякі жителі міста неохоче переходять на українську або і не переходять, говорячи далі на своїй угорській говірці;

Читайте також: Що плекає масові срачі на мовну тематику і як цьому зарадити

україномовна жіночка Мукачево, розповідаючи нам про те, як добратися до автовокзалу, каже: "і там буде вулиця Єсєніна, якщо її ще не перейменували....". За українських поетів вона навряд чи так переймалася б. А Єсєнін до декомунізації ніякого відношення не має і ніхто його не чіпає! То, аби на пустому місці побідкатися, яка ж погана Україна...

Львів чим далі, тим більше дивує збільшеною кількістю російськомовних громадян...

Ну, і, апофеозом, звичайно, є львівська полячка "у 12-му поколінні", яка не бажає бачити герб України на моїй футболці в УКРАЇНСЬКОМУ костелі.

Якийсь оксиморон...