То чия ж усе-таки правда – Дроздова чи Романенка? Громадянина України, який знає українську мову, але публічно відмовляється нею говорити – чи телеведучого, який у прямому ефірі виганяє запрошеного гостя за російську мову, а наступної ж миті передає слово іншому російськомовному гостеві?

А може, мають рацію ті, що кажуть: це все реклама, сплановане шоу? Бо ж усі свої дивіденди отримали, зокрема й телеканал ZIK, який у процесі власної "києвізації" все більше ефіру надає російськомовним ведучим і гостям, але тепер може отримати німб принципового захисника рідної мови.

Остап Дроздов пропіарив свою авторську програму й себе як ведучого – цілком вірогідно, що її тепер більше дивитимуться, а на таке завжди клюють рекламодавці (зокрема й приховані).

Юрій Романенко збільшив власну впізнаваність, хоча й поставив під велике питання свій статус "аналітика" ‒ якось занадто емоційно й непрогнозовано він поводився в студії, а свій вибір мови так і не зміг пояснити. Не кажучи вже про те, що за останні дні цей блоґер у себе на фейсбуці встиг понаписувати чимало дурнувато-саркастичних дописів, у яких пробує несмішно жартувати з української мови й ідеї українізації.

Читайте також: Як нам вилікуватися від мовного божевілля

То хто з них має рацію? А ніхто. Дурна ситуація, ганебна поведінка; загалом схожа на старий анекдот, в якому двоє кумів безплатно лайна наїлися. Бо найцікавіше в усій цій історії – не позиції Дроздова і Романенка, а сам факт сварки, що стала приводом до чергового масового срачу на мовну тематику.

Проблема не в Дроздові й Романенкові, а в законодавчій пустоті, що пролягає між ними. Напругу в мовно-язиковому конфлікті можна зняти не суперечками чи вигнанням зі студії, а запровадивши цивілізовані правила гри, унормувавши сьогоденний хаос дієвим і справедливим законом.

Соціологи й політологи з року в рік повторюють, що мовне питання насправді не хвилює українців. Передусім, мовляв, наш народ непокоїться зубожінням, боротьбою з корупцією, реформами й так далі. На перший погляд, так і є, але насправді жодна з перелічених вище проблем не поляризує суспільство так, як мовна.

Бо ми всі проти бідності, малих зарплат, хамовитих чиновників, липкорукої влади, але в мовному питанні такої одностайності не демонструємо. Хтось каже, що Україна не існуватиме без української мови, а інші згадують про те, що на фронті є й російськомовні. Починається дискусія, яка блискавично переростає в сварку, а та переважно розростається в срач. Фаріон щось сказала, Ніцой щось жбурнула, Дроздов когось вигнав – і суспільство знову спалахує.

Читайте також: Верховну Раду закликають невідкладно ухвалити закон про українську мову

Конфлікти провокують не так російськомовні чи україномовні громадяни, як нерегульованість стосунків між ними. Закон, який чітко регламентуватиме права й обов’язки мовців у публічній сфері – в магазині, у школі, в етері, в органі влади чи самоврядування – зніме напругу й заполітизованість із цієї теми.

І не буде патріотичних і непатріотичних "зрад" і "перемог" – залишаться ті, що виконують закон, і ті, що його порушують. Як, наприклад, "Громадське радіо", яке минулого тижня оштрафували за порушення мовних квот на 1751 гривню. І можна битися в груди про свій патріотизм (як радіо й пробувало), демократизм, майданне коріння, але якщо порушив закон – плати штраф, а в разі рецидиву – прощайся з ліцензією.

Законопроект про мову (5670) досі не прийнято як закон не через те, що депутати ще не домовилися про окремі положення й статті. Його не проголосовано, бо політичні сили зацікавлені в тому, щоб надалі маніпулювати громадською думкою за допомогою мовних конфліктів. Одні патріоти захищають мову, інші – язик, списи ламаються, вибори виграються.

Тому я не за Дроздова і не за Романенка, я – за закон про мову, який конфлікт між ними вирішить без моєї участі.