Вашингтон, як магніт, притягує студентів і випускників вишів. Хтось приїздить сюди вчитись, – а тут понад два десятки великих університетів, хтось – на стажування влітку із планами осісти в якомусь федеральному департаменті чи міжнародній установі, – тут штаб-квартири Світового Банку, МВФ.

По вечорах на тижні більшість молоді, як тут кажуть, «low key», тобто проводять час вдома, займаються хатніми справами, ходять до тренажерок, рідше – ходять до друзів у гості чи на «щасливу годину» до пабів.

Але у пятницю ввечері місто оживає. Із сьомої-восьмої вечора заклади переповнені, біля модних ресторанів – кількагодинні черги. Навіть з’явилась нова «професія» – за «помірну» плату у кількадесят долларів за годину хтось може постояти за вас у черзі.

Читайте також: Що мене здивувало у спортивному житті американців

На вулицях із максимальною концентрацією барів-дискотек об 11-12 вечора не проштовхнутись, наче в метро в годину пік. Якось ми не могли знайти вільне таксі о третій ночі, а потім водій півгодини не міг підїхати до нас, бо був корок!

Фейс-контролю як такого немає, зазвичай не мають пускати у спортивному, але кілька моїх знайомих пускали у шортах і кросівках. А от без чого точно не пропустять, то це без документу, що підтверджує вік. Про всяк випадок, на вході перевіряють усіх років до 40-50, а всередині закладу вік уже не питають.

Інший популярний спосіб провести час із друзями – збиратись у когось вдома й грати у настільні ігри. Варіантів «настілок» – безліч, до України їх дісталось поки дуже небагато. Мої знайомі часто грають у @SecretHitler – це щось схоже на мафію, тільки трохи динамічніше, бо треба не лише дискутувати, а й діяти – «просувати ліберальні чи диктаторські закони». А ще там нікого не «вбивають» у перших раундах.

На такі посиденьки запрошують удвічі більше людей, ніж насправді прийде, бо місцеві молоді люди зазвичай постійно мають якісь інші плани, їздять на вихідні за місто чи навідують друзів в інших штатах. Нещодавно знайомий з Каліфорнії, що запросив до себе 15 людей, жартома жалівся, що прийшли аж 9, а він очікував на 6-7. Для його настілки це було забагато, тож ми поділились на 2 групи, й наша компанія грала у карти – довелось американців вчити грати в «дурня». Попри всі спроби й пояснення, дехто так і не зрозумів таких інтуїтивно зрозумілих для нас правил!

Читайте також: Американо: історія напою, яку ви раніше не знали

Цікаво, що про нашу звичку «віддавати чи хоча б пропонувати гостям усе, що є в холодильнику», зовсім не йдеться. Господарі, зазвичай, пропонують гостям тільки вино чи пиво, з міцних напоїв роблять коктейлі. До цього – легкі закуски, наприклад, чіпси – «nachos», які тут переважно кукурудзяні, зі спеціальними «dippings» – соусами. Іще це може бути піца, тако чи фрукти.

Гостям личить приносити якісь напої чи десерти, але я часто бачу, що багато американців не приносять нічого.

Часом настілок немає, натомість замість «посиденьок» інший формат – всі стоять і спілкуються по групках. Так само і під час різноманітних зустрічей у барах. Як на мене, не надто зручно, бо музика дуже гучна, її треба перекрикувати. Додати до цього те, що мова спілкування не рідна, – й взагалі про половину розмови лише здогадуєшся.

А от у неділю, коли хочеться виспатись після вечірки й нікуди не поспішати, американці ходять до друзів чи йдуть у кафе на бранч, тобто щось середнє між сніданком і ланчем (brunch=breakfast+lunch.). Типове меню: яйця бенедикт, тости із сиром брі, млинці чи вафлі з вершками – і келих шампанського чи мімози.