Двадцять шість років. У цьому віці молода людина перебуває на піку своїх можливостей. Спортсмени ідуть на рекорди, вчені роблять винаходи, письменники творять перші шедеври. А що значать 26 років для незалежної держави?

Я запитую себе і не бачу великої різниці між людиною і народом. Незалежна Україна зараз також увійшла в зрілу молодість, позбувшись юнацьких ілюзій. Людський і ресурсний потенціал нашої держави помічають усі, а дехто відверто прагне здобути над ним контроль.

Україні вже є чим пишатися. Українці навчилися захищати свою землю на фронті і в тилу. Навчилися вільно мислити, цінувати свободу.

Читайте також: З 2013 року кількість прихильників Незалежності України зросла на 15%

Якщо брати аграрний вимір наших успіхів, то за обсягами експорту зернових та зернобобових культур країна стабільно входить у ТОП-10 найбільших світових країн-експортерів. Зокрема, за результатами минулого року посіла 6 місце за обсягами експорту пшениці та соєвих бобів, четверте – за обсягами експорту кукурудзи, третє – ячменю. Україна є найбільшим у світі експортером соняшникової олії.

Але чи усвідомлюємо ми, що наші можливості значно ширші, ніж здається на перший погляд?

У багатьох розвинених країн, яким ми сильно поступаємося за рівнем ВВП і якістю життя, ніколи не було і тіні тих ресурсів, якими володіє Україна. У нас же – одні з найбагатших земель у світі, близько 120 видів корисних копалин, вихід до двох морів, величезне прісноводне плесо. За підрахунками експертів, Україна здатна так наростити виробництво продовольства, що зможе прогодувати 500 мільйонів людей!

Прогнози щодо найближчого майбутнього людства свідчать про збільшення ролі продовольчої безпеки. Людство вступило в третє тисячоліття, так і не позбувшись проблеми голоду. Населення Землі перевалило за 7,5 мільярдів і продовжує збільшуватися. Кількість людей на планеті до 2050 року може впритул наблизитися до 10 мільярдів. Щоб прогодувати людство, сільськогосподарське виробництво має вирости вдвічі. Це автоматично перетворює Україну, з її потенціалом, на один із геополітичних центрів стабільності не лише в контексті Європи, частиною якої ми є, а й в усьому світі.

Це не месіанські фантазії, а реальні можливості. Але що заважає нам їх втілити?

Об’їхавши Україну вздовж і впоперек кілька разів, спілкувався з тисячами людей у найбільших містах і найглухіших селах усіх областей. Всюди я бачу одне й те саме: є багато здібних людей і великі ресурси, але бракує ініціативи, щоб ці ресурси правильно використати.

Читайте також: Чи є альтернатива "Планові Маршалла для України"?

Україна схожа на спортсмена, який завмер на старті, або на поета, що ніяк не наважується записати перший найважливіший рядок. 70-ліття радянської «заморозки» відібрало в українців впевненість у собі, і це досі дається взнаки. Я не применшую роль тих, хто успішно започаткував свою справу або активно працює для своїх громад – таких прикладів масса. Але мільйонам наших людей банально бракує самоповаги чи здорових амбіцій, щоб змінити світ навколо себе, і вони живуть, як чужі, в рідній державі.

У нинішньому нестабільному світі треба бути максималістами, тобто ставити собі високу планку. Звісно, тон задає влада. А у неї планка ганебно низька, з огляду на те, що взяті кредити вона подає як свій успіх. Із нею все зрозуміло. І тим важливіше для Українського народу зараз зробити зусилля над собою.

Найкращі люди справи, в якій би сфері вони не працювали, повинні мати амбіції йти в політику і формувати владу, змінювати правила гри в країні. За ними підуть мільйони, бо в політиці утворився реальний вакуум – усі парламентські партії є мильними бульбашками. На зміну політиканам повинні прийти ті, хто заслуговує бути у владі і бере не хабарі, а відповідальність за країну.

Мені часом відповідають, що Україна надто багато втратила, та ще й війна на Сході… Згадайте Ізраїль, який в оточенні ворожих держав став розвиненою країною, не припиняючи воєнних дій. І «мертва» мова іврит стала живою, а безплідні зневоднені землі почали родити. Чому? А чому японці на своїх камінних островах збудували одну з найпотужніших економік світу? Відповідь одна – у цих народів була воля до змін, амбіції і впевненість у собі.

Зміни – це справа кожного українця. І якщо хтось сподівається дочекатися тріумфу України, не беручи участі в її житті, він глибоко помиляється. Віддаючи країну на відкуп профанам і пройдисвітам, можна втратити все.

Навіть великий потенціал країни без наполегливості й активності в його реалізації може бути загублений. Українці мають повірити в себе і не боятися діяти в мінливому світі. Організувати сільськогосподарський кооператив, очистити забруднене озеро, подати в суд на ЖЕК, який грабує народ, не надаючи обіцяних послуг… А потім поступово брати владу в свої чесні руки. Кожна маленька справа – як крапля, наповнює великий океан.