"План Маршалла для України" мозолить вуха й очі здавна. Після "Помаранчевої революції" об’явились перші авторитетні проекти.

Євромайдан став каталізатором, відгукнулась і офіційна Україна: перший уряд А. Яценюка пообіцяв  підготувати маршальський план до жовтня 2014-го: "Прем'єр-міністр А. Яценюк доручив уряду в найближчий період підготувати проект нового "плану Маршалла" для України. Ми хочемо презентувати його на донорській конференції", – заявив  тодішній міністр Кабінету міністрів Остап Семерак у липні 2014-го.

Обіцянки того уряду згинули у кошику для сміття (не плутати з обіцяльниками: скажімо пан Остап мініструє й досі — тепер він охороняє довкілля. Натомість Президент Петро Порошенко всерйоз заговорив про "План Маршалла" для України лише минулого 13 липня, на спільному брифінгу з Президентом Європейської Ради Д. Туском і Президентом Європейської комісії Ж.-К. Юнкером.

Луною відгукнувся прем’єр Володимир Гройсман, 16 липня у інтерв’ю 112-му каналу: "Це дуже гарна ідея. Ми її відпрацьовували ще в першому  уряді Яценюка … але якимось чином це не відбулось», —  розгублено розводить  руками тодішній віце-, а нині — повновладний Прем’єр-міністр.  

Сигнали Банкової: Ура! SOS!

Президент подав ідею плану Маршалла яскраво, позитивно, наче фантик від цукерки: "на шляху від економічної стабілізації до економічного зростання нашої держави". Тобто економіка стабільна,  прокльовується зростання, а план Маршалла — фермент для росту. "Усе чудово, чарівна маркізо".

Можна зануритись в економічні показники і соціальні стандарти що цю картинку затьмарюють, а можна вчинити простіше: підійти до дзеркала і спитати себе: чи людина, яку Ви там бачите, є у стані економічної стабільності і зростання?

План Маршалла – не десерт на солодке, не вітамін росту, а радикальна хірургія для відновлення вщент зруйнованої економіки, економіки повоєнної Європи-47. Це –  рятувальний круг від американського народу європейцям, у відповідь на розпачливий SOS

Запит "Плану Маршалла" нашим очільником – це SOS від України. Те, що він пролунав після «Ура!» справи не міняє: SOS в мажорі – однаково SOS. Це й мимовільне (тож щире!) визнання, що країна у становищі співставному з повоєнною Європою! Доурядувались.

Якби Маршалл жив на 250 років раніше, його план згодився б після лихоліття Руїни. Втім, і план гетьмана Мазепи спрацював нівроку.

Що заклик до "Плану Маршалла" є визнанням економічної руйнації президентська рать відчуває, тож у друкованих витягах зі спічу   цих слів  немає. Та вони сказані, і у телеверсії звучать: написаного пером не витягнеш і волом.

Хто ж довів Україну до новітньої Руїни?

Як і колись, кремлівський слід широкий і глибокий (тоді наслідили й інші зайди), та головне – з відновлення незалежності у 1991-му, понад 25 років (з недовгими перервами) влада систематично розкрадає українську державу. І не сказати що зараз перерва (свідчення е-декларації, хоч там лише верхівка айсбергу).

А хто ж Україну з Руїни відбудує?

Влада капітулює перед привидом Маршалла

Прохання "Плану Маршалла" — двочленне: перша складова констатація розрухи, друга — визнання потопаючими, що самі вони не випливуть.

Влітку 1947-го у Парижі представники 16 європейських країн (майбутніх реципієнтів) утворили Комітет з європейського економічного співробітництва (КЄЕС). Зірки євроекономіки оцінили економічний стан неокупованої совєтами частини Європи.

Читайте також: Який "план Маршалла" потрібен Україні?

Їхній висновок був категоричним, а резюме лаконічним: SOS! Без американської допомоги Європу поглине катастрофа! Що й зафіксували у Доповіді КЄЕС від 22 вересня 1947 р.,  яка стала і клопотанням про нагальну і тотальну американську поміч. Доповідь-клопотання була задоволена наступного 1948-го, подальше економічне диво добре відоме.

Аналогічно, і заклик до "Плану Маршалла" для України —  двоє в одному: 1) наша економіка вщерть зруйнована, 2) нам самим її не відновити. Після такого зізнання, розглядати нашу владу як повноцінно суверенну вже не випадає.

Показово, що розпачлива заява Президента пролунала за день до завершення шостої сесії Верховної Ради, коли вчергове всі угледіли: з цим парламентом розрухи не здолати. А як справедливо відзначив спікер на недавній прес-конференції:  "Без законодавчої основи, яку може створювати лише Верховна Рада, не може бути втілена жодна зміна країни, з тих, за які боровся Майдан. Жодна."  

Може парламентський пшик свідома остання крапля, може — співпадіння, за великим рахунком — байдуже, головне — президент, а слідом і прем’єр, визнали: ця влада кризу не здолає.

А коли влада неспроможна виконати необхідне, залишається або змінити владу, або піти по світу з капелюхом. Останнє — меншовартісне, тож дійсно останнє. Що ж до спадкоємців — поміркуємо.

"Батьківщина", як національна альтернатива

Наразі вибір небагатий, власне мінімальний: загальнонаціональною альтернативою чинній владі є тільки "Батьківщина".

Не лише тому, що рейтинги партії і її лідерки кілька років найвищі, а, насамперед тому, що це єдина партія де успішна історія, традиція (від третього скликання є парламентською) поєднується з потужним сьогоденням: на усіх рівнях діє розгалужена мережа партійців і симпатиків. Де активна дія базується на чіткій ідеологічній позиції (у європейському вимірі "Батьківщина" є класичною соціал-демократією: дещо правіше центру у національно-державницькому вимірі, дещо лівіше — у соціально-економічному).

А рівень і стабільність рейтингів — лише відблиск сказаного. Інших партій такого калібру просто немає, у правлячій коаліції — також.

Читайте також: Парламентське майбутнє: за Парубієм, і за потребою

Зміна влади у спокійний, демократичний спосіб шляхом дострокових президентських та парламентських виборів і доцільна, і реальна. А їхня невчасність — локшина для невибагливого електорату.

Зрештою, в умовах зашкальної недовіри населення до влади, в інтересах останньої спробувати заручитись народним вотумом довіри. Коли 10 років тому народна довіра до Саакашвілі похитнулась, він негайно призначив дострокові президентські вибори (5 січня 2008 року), і впевнено переміг з 53,4 % голосів, вже у першому турі.

Це – національний варіант розв’язання ситуації. Як видається, єдиний. Альтернативи — міжнародні, «План Маршалла для України» — серед них. Та це вже предмет наступної публікації.

Борис БЕСПАЛИЙ, для UAINFO