Сьогодні – рівно 1000 днів Верховної Ради 8-ого скликання, 1000 днів, як на хвилі Майдану та патріотичного піднесення депутати прийняли присягу. 1000 днів, як я працюю депутатом. Час підвести підсумки.

Які б закони не приймала ця Верховна Рада, і скільки б договорняків та корупційних норм не викинула на смітник історії (а їх, на жаль, не так вже й багато) - Парламент так і не зміг стати Парламентом. 

Коаліціянти стали заручниками своєї неіснуючою коаліції та тотальної недовіри один до одного. Вони грають в антагоністичні ігри, в яких сума виграшів ніколи не буде більше за нуль. І програємо ми всі. А на шляху вбиваються інституції.

Незалежно від того, в яку сторону кренить персоналії в політиці – вправо, вліво, чи під себе, загрібаючи все, що тільки можна загрести, стрижнем вирівнювання завжди мусять лишатись – інституції. Політики мають здійснювати політику, а інституції – стримувати політиків.

Я дуже вірю – що новостворені незалежні інституції зможуть контролювати будь-яких політиків та їх дії, а також створити у державі на 26 році незалежності – гарантії стримування та противаг кожної наступної влади. 

Добрий чи поганий політик – мів має бути під контролем громадськості, ЗМІ, та інститутів влади, які зупинять наближення диктатури чи проконтролюють використання державних коштів. На жаль, за останні 1000 днів країна втратила не лише довіру у політиків, яких сама обирала на хвилі Майдану, але і в інститути влади, у державну влади, як таку, у незалежні інституції та державну служби, у будь-яку експертизу.

Парадоксально, але дискредитація інститутів, таких як ЗМІ та громадянське суспільство, та інститутів державної влади, таких як Парламент – лише послаблює владу і унеможливлює для неї ж проведення реформ. Втрата віри у державні інституції робить всю влади та всю країну – уразливою і слабкою. 

А нездатність думати стратегічно і аналізувати занепад влади, а не діяти лише тактично для власного збагачення – обходиться поколінням українців ой як дорого. Така клептократична диктатура та розхитування незалежних інституцій влади, парадоксально здатні призвести лише до анархії та нової революцїї.

На жаль, за останні 1000 днів Верховна Рада – майже повністю втратила свою незалежність, стала іграшкою у руках Президента-клептократа та не змогла відстояти себе, як інституція, як механізм, як утримувач та гарант нового постМайданівського соціального договору та гарант нових правил гри для влади та великого бізнесу. 

Одна з головних функцій Парламенту – це не лише прийняття законів та правил гри для країни, а контроль над виконанням цих законів Урядом, Президентом та державними органами. І втрата цих функцій лякає мене більше, ніж будь-які тактичні корупційні схеми можновладців та розподіли мільярдів доларів між собою.

Кожен парламент світу має у своєму арсеналі рівно 5 механізмів контролю над виконаннями рішень, які він приймає, контролю за витратами бюджету, який він затверджує, контролю щодо незловживань владними повноваженнями, контролю над захистом прав людини, контролю проти диктатури. це:

(1) Парламентські розслідування та парламентське слідство – через тимчасові слідчі комісії та слідчі комітети;

(2) Парламентський контроль над використанням бюджетних коштів – через Рахункову палату;

(3) Парламентський контроль і гарантії захисту прав людини – через парламентського Омбудсмена;

(4) Контроль над діями Уряду, який Парламент наймає на роботу – через депутатські запити та годину запитань до Уряду;

(5) Самоконтроль та гарантії проти зловживання з боку депутатів чи керівництва парламенту – через Регламентний комітет.

І все. Жоден парламент світу не має інших демократичних механізмів для здійснення своєї надважливої контролюючої функції.

Втім, осмілюся заявити, що в Україні, за останні 1000 днів, ЖОДЕН з цих механізмів не працює. А це означає – що Парламент не виконує одну зі своїх головних функції у державі. Всіх контролюючих функцій Парламент позбавили. Позбавили силоміць, за допомогою нескінчених ігор у коаліцію, за допомогою тотального контролю над 2 фракціями – БПП та НФ та 2 групами: Відродженням і Волею Народу.

Парламент так і не став Парламентом, і вина у цьому – лежить на коаліції, на Спікері, на неіснуючому та недієздатному Регламентному комітеті, на Президенті, який знищив контрольну функцію Парламенту задля своєї безкарності і на повної апатії більшості депутатів до відновлення контролю над такими інституціями, як Рахункова палата та Омбудсмен.

Давайте розбиремося по черзі, як Парламент втрачав кожну з цих інституції свого контролю. 

- – -

ПАРЛАМЕНТСЬКА СЛІДЧА КОМІСІЯ

Що ж таке Тимчасова слідча комісія Парламенту? Це функція, закріплена у ст. 89 Конституції України. Функція, яка зараз з великим успіхом використовується у більшості розвинутих країн Європи – яка змусила президента Ніксона піти у відставку, яка зумовила відставку не одного прем'єр міністра, віце-прем'єра та міністра європейських держав після корупційних розслідувань, яка зараз через сенатську комісію вивчає вплив РФ на останні вибори у США та заслуховую чоловіка Іванки Трамп у якості свідка, приводячи його до присяги перед такою комісією сенату. 

Австрія, Естонія, Литва, Польща, Норвегія кожен рік створюють не одну слідчу парламентську комісію з розслідування найрезонансніших питань та рішень посадовців. Бельгія, Болгарія, Італія, Латвія, Угорщина, Франція та інші – створюють слідчі комітети.

В Україні наразі виконання повноваження слідства у Парламенті – заблоковане. Конституція передбачає процедуру, але закону, який би її регламентував – немає. 

Кожен президент боїться, як вогню, процедури повноцінного слідства з боку парламентських комітетів чи комісій, боїться досвіду США, боїться можливості запиту документів, та вивчення його незаконних офшорних панамських рахунків, боїться виклику свідків, проведення повноцінного розслідування. 

Без закону про ТСК та чіткого визначення повноважень ТСК – Парламент обмежений у своїй ефективній діяльності і не може, перш за все, контролювати дії вищих посадовців країни та пана Президента особисто. А, отже, втрачає свою роль у країні.

Інститут парламентського розслідування – є одних з найбільш ефективним інструментом контрольної діяльності Верховної Ради. Проти жодному президенту не потрібен був сильний та самостійний Парламент. Пан Парубій, зараз вже, звів нанівець останні залишки самостійності Верховної Ради.

До того ж, однією з головних об'єктів розслідування тимчасових слідчих комісій у світовій практиці парламентаризму є проблема корупції та її наслідків. Лише уявімо собі, які можливості боротьби з корупцією були б у руках Верховної Ради у разі повноцінного використання цієї функції!

- – -

РАХУНКОВА ПАЛАТА

Рахункова палата є неоціненним органом контролю над використанням державними органами бюджетних коштів. ВРУ затверджує щорічний бюджет, але саме Рахункова палата: • перевіряє державні установи, організації, підприємства, які отримують фінансування з бюджету; • підтверджує ефективність роботи міністерств, законність використання природних ресурсів; • аналізує виконання Державного бюджету України та готує відповідні висновки, а також пропозиції щодо усунення виявлених відхилень і порушень; • у разі виявлення ознак кримінального або адміністративного правопорушення інформує про них відповідні правоохоронні органи; • аналізує використання кредитів (позик), залучених державою; • проводить аналіз здійснення державних закупівель за рахунок коштів державного бюджету.

До того ж, у новому Законі про Рахункову палату, прийнятому у 2015 році, вперше з'явилося таке поняття як "аудит ефективності", який дозволяє встановити фактичний стан справ та надати оцінку щодо своєчасності і повноти бюджетних надходжень, продуктивності, результативності, економності використання бюджетних коштів їх розпорядниками та одержувачами.

Маючи усі повноваження для здійснення контролю, єдине, що залишилося владі, яка цього контролю боїться, – це заблокувати роботу самого органу. 

Відповідно до Закону України "Про Рахункову палату України" строк повноважень членів та Голови Рахункової палати складає 6 років. Фактично ж, строк повноважень УСІХ членів палати, крім Голови органу, завершився ще у 2010 та 2011 роках!

Читайте також: Порошенко предал Майдан, использовав его на самообогащение и внедрив круговую поруку — нардеп

Що ж до Голови і головного контролера палати – то суд відсторонив їх від посад у зв'язку зі звинуваченнями в махінаціях з житлом та розтраті бюджетних коштів, у зв'язку із чим Рахункова палата ледь-ледь збирає кворум. Наразі суд скасував рішення про відсторонення Голови від виконання повноважень, втім Рахункова палата ледь працює і мала давно бути переобраною на нових незалежних людей, які б користувалися довірою суспільства і Парламенту.

Але проблема у тому, що відсутність в Україні ефективного складу Рахункової палати дуже вигідна так званим партнерам по неіснуючій коаліції, оскільки, якщо аналізувати іноземний досвід, то Рахункова палата покликана здійснювати зовнішній контроль надходження та використання коштів як державного, так і місцевих бюджетів, а зважаючи на фактичний стан справ в Україні, незалежна професійна Рахункова палата спричинила б порушення численних кримінальних справ та розслідувань. Тому БПП та НФ розгорнули між собою боротьбу за крісло Голови Рахункової Палати, а тепер і зовсім заморозили призначення.

Сумно те, що конкурс на посади членів Рахункової палати був розпочатий ще 8 серпня 2015 року, але профільний Комітет виявився заблокованим та протягом 4 місяців не міг направити до ВР перелік учасників для рейтингового голосування. Вже після направлення перелік кандидатів для голосування пролежав у ВР цілий рік!

Читайте також: Шкрум: Цей парламент вбиває країну

І лише 4 квітня 2017 року (через півтора року від оголошення конкурсу і через півтора роки від моменту, коли, за законом, склад РП мав бути затверджений!) у порядку денному ВР постало питання вибору членів РП, яке тут же було успішно провалене, після чого Голова ВР заявив, що треба проводити новий конкурс.

На цьому надія на нову незалежну та дієву Рахункову палату вмерла. Як залишок – Парламент зараз немає дієвої та законно діючої Рахункової палати.

Так звана Коаліція створила негласний консенсус, який полягає у паралізації обрання нових членів Рахункової, які могли б повноцінно розслідувати корупцію як нинішнього Уряду, так і Уряду Яценюка 

- – -

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ОМБУДСМЕН

Омбудсмен довгий час був чи не єдиною інституцією парламентського контролю, яка залишалася більш-менш ефективною та незалежною від політики.

Втім, тотальна недовіра НФ та БПП один до одного та постійні торги за посади, підв'язала інститут Уповноваженого з прав людини до цікавого договорняку – підконтрольний Конституційний суд для Президента в обмін на Омбудсмена для Народного Фронту, який дозволить закрити очі на всі порушення прав людини працівниками МВС та у кримінально-виконавчій системі МінЮсту та в обмін на Голову Рахункової Палати для БПП, із гарантіями недоторканності міністрів НФ. 

Саме тому у Законі про Конституційний Суд з'явилося положення про ВІДКРИТИЙ конкурс на Омбудсмену замість ТАЄМНОГО голосування, коли неможливо проконтролювати результат та прокнопкодавити голоси від неіснуючої коаліції.

У всьому світі Омбудсменом стає, за правилом, правозахисник з-поза політики, лише у нас – це завжди депутат правлячої партії! 

Цього разу бажання обрати депутата від НФ Омбудстменом – фактично вбило інститут Омбудсмена на роки уперед, бо змінило незаконно процедуру голосування за Уповноваженого та відкриту, яку можна "продати", проконтролювати та прокнопкодавити.

У всьому світі Омбудсмена обирають таємно та серед знаних юристів та правозахисників саме задля забезпечення незалежного контролю над захистом прав людини. В ЄС згідно з положеннями Маастрихтського договору Європейський Парламент обирає Омбудсмена шляхом таємного голосування.

"Паризькі принципи", як Додаток до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. містять гарантії незалежності Омбудсмена, що в нас, на жаль, не діють. 12 травня 2017 року Європейська мережа національних інституцій з прав людини, що об'єднує 40 омбудсменів Європи (!), оприлюднила відкрите звернення до Голови Верховної Ради України, голови профільного комітету, Міністра закордонних справ Павла Клімкіна, у якому закликала не допустити політизації процесу обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Трохи запізнились вони зі зверненням. Бо "торги" на той час вже завершились, а Закон про Конституційний Суд підписаний незаконно у порушення Регламенту Головою ВРУ та Президентом. Як наслідок – у вересні можемо отримати відкритим голосуванням нелігітимного й непрофесійного Омбудсмена і закрити контроль над окремою силовою вертикаллю гілки влади для Народного Фронту.

Для країни це означає – потенційні величезні ризики у захисті прав людей від дій поліцейських, від верхівки міністерства внутрішніх справ, від працівників тюремних установ тощо...

Небайдужі депутати вимушені вести відверто партизанську війну проти відкритого голосування за Уповноваженого та проти вбивства незалежного інституту контролю за правами людини. 

- – -

ГОДИНА ЗАПИТАНЬ ДО УРЯДУ ТА ДЕПУТАТСЬКІ ЗАПИТИ

Це – чи не єдиний механізм, який, принаймні, формально працює у Верховній Раді. За 1000 днів година запитань до Уряду пройшла еволюцію від зневажливого зверхнього пана Яценюка у якості Голови Уряду, який не приходив у Парламент та за прикладом якого не приходили міністри, посилаючи своїх заступників, – до того, як пан Гройсман та міністри стали як мінімум з'являтися у п'ятницю на годину запитань та відновили сам інструмент формальних запитань і відповідей.

Втім, через загальний занепад інституції Парламенту ефективність депутатських питань та запитів продовжує знижуватися.

- – -

РЕГЛАМЕНТНИЙ КОМІТЕТ

Ще один вбитий механізм парламентського контролю – Регламентний комітет. Регламентний комітет та Рахункову палату в усталених демократіях зазвичай очолює представник опозиції. У нас "коаліція на двох" просто нищить інститути. У нас Регламентний комітет 1000 днів ВРУ працює без Голови Комітету, а його обов'язки виконує пан Пинзеник з НФ – колишній помічник відомого пана Мартиненка.

Незалежний Регламентний комітет міг би повністю зупинити порушення Регламенту у ВРУ, кнопкодавство, порушення процедури голосування за законопроекти. Він міг би застосовувати санкції до порушників, кнопкодавів, прогульників. Втім, діюча влада ніколи не погодиться на відновлення контролю за своєю ж діяльністю, особливо, коли коаліція офіційно налічує менше 226 голосів і вимушена увесь час добирати голоси за допомогою кнопкодавства.

Історія завершується сумно: вбивством ще одного потенційно сильного механізму для контролю Парламенту та відновленням законності у його роботі та країні загалом.

- – -

Не дивно, що за 1000 днів довіра до Парламенту України впала до критичної відмітки у 2-3 відсотки. Втричі більше українців вірять у життя на Марсі, ніж у свій власний Парламент.

І тому, для мене першочерговим завданням на майбутнє є – відродження незалежних державних інституцій та повернення будь-якому наступному Парламенту своїх контролюючих функцій.

Нинішня влада здатна лише тяжіти до диктатури, до вбивства незалежних інституцій і парламентаризму. Але чи дозволити їй вбити державні інститути безповоротно – залежить лише від нас.