Вставлю своїх п'ять копійок до дискусії про українську мову між галичанами Юрієм Андруховичем і Тарасом Прохаськом, киянином Володимиром Єрмоленком і народженим у Запоріжжі Отаром Довженком, зрештою, про дикусію між людьми різних генерацій.

Єрмоленко і Довженко мають рацію -- в Україні формується українська політична нація, не можна називати росіянами тих українців, які розмовляють російською, вони теж українці, й існує перспектива, що колись якщо не вони, то їхні діти таки розмовлятимуть українською.

Читайте також: Мова та вибір, який може зробити кожен

Але ані Єрмоленко, ані Довженко, які вивчили українську мову, що позитивно, не беруть до уваги одну обставину: за українську мову людей, народжених у 1960-их, у тому ж Києві просто цькували, їм презирливо кидали відоме: "Понаєхалі!", дідів цих людей, особливо галицького походження, за українську мову висилали до Сибіру і просто вбивали. Тому їхнім нащадкам набридло слухати вічну пісню про те, що колись все зміниться.

Без постійної боротьби за українську мову нічого не зміниться, люди насправді ліниві й зовсім не квапляться докладати найменших зусиль для того, щоб наближати українську Україну, тим паче боляче бачити, як нині русифікуються українськомовні за часів совка території Галичини й Волині.

Українці, що забули свою рідну мову, українці, які продовжують у часи російсько-української війни розмовляти російською та ще й переконують усіх довкола, що це їхнє право, можливо, є українськими патріотами, але насправді вони не розрізняють, де добро, а де зло. Це люди, які змирилися зі злом у собі. А коли їм про це нагадуєш, починають злитися.

Читайте також: Україна без українського – це Україна з російським

Злитися не треба, треба просто визнати власну помилку. І головне – держава має виправити цю помилку на законодавчому рівні. Українська є в нас мовою освіти, культури, українська дає перспективи, вона є нашим хлібом і водою теж, живою водою, а не мертвою.

Мова в Україні – це не тільки питання політичне, це передусім питання моралі. Люди, що втратили власну мову, легко втрачають власні території та душі. Просто втрату територій фіксують карти, а от втрата душ – матерія значно тонша: те, як ми живемо, свідчить про наші душевні втрати.