Моє дитинство було російськомовним. Мене виховували російськомовні батьки та дідусь із бабусею. Російськомовне київське подвір'я. Російськомовна школа "імені Пушкіна".

Українська по-справжньому почалася для мене тільки в Могилянці. Мені спочатку було складно писати – пам'ятаю, що у 20 років свій бакалаврський диплом я писав спочатку російською й лише потім перекладав, у мене був якийсь блок, неможливість нічого сформулювати українською.

Це була та порожнеча, з якої, як відомо, завжди народжується щось нове, щось інше. Мій прихід до української був пізнім.

Зараз я говорю українською на вулицях та в родині. На роботі – 50 на 50.

Читайте також: Україна без українського – це Україна з російським

Пишу я тільки українською. Книжки, зокрема. Сподіваюся, що добре. Хоча може й ні. Хтось каже добре, хтось каже ні. Але це завжди гірко-солодкий процес. І робота над собою. Російською я майже не пишу.

Для мене українська – рідна, але вивчена. Сконструйована, але природна. Це та "друга природа", яка і є, як відомо, культурою, де ніколи не знаєш, де закінчується органічне, а де починається архітектонічне.

Мова – дім буття, так, але жоден дім не росте сам собою з землі: його будують. Кожен дім – це співжиття зі природою, але й виклик для неї. Люди – не тільки істоти, зрощені з буттям, як думав Гайдеґер, але й істоти, яким доступне щось по той бік буття, як думав Левінас.

Моя українська – це вибір. Це не те, що було зі мною завжди. Але я сподіваюся, це те, що залишиться зі мною до кінця життя.

Читайте також: Російське вухо ріжуть смаколики

Я не думаю, що вся російська мова – це мова окупанта, я взагалі не прихильник радикальних формулювань, хоч інколи можу. Але я також не думаю, що "російськомовним туристам" і тим паче російськомовним патріотам (тут без лапок, бо таких людей справді багато, і вони роблять безліч чудових речей) так складно зробити мовний вибір, і говорити українською принаймні інколи. Це не аж таке складне завдання, повірте.

Є досвід тих, для кого українська увійшла під шкіру, зрослася з їхнім тілом, – я обожнюю слухати таких людей, насолоджуватися їхньою фонетикою та сонорикою. Це те, чого в мене ніколи не буде, бо в мене інший досвід.

Але досвід ніколи не є приреченістю. Ми люди і здатні вибирати. Навіть ідентичність. Навіть мову.

Наше минуле важливе, але ми завжди рухаємося від нього, а не до нього.