Росія зараз докладає шалених зусиль, аби не допустити надання американської зброї Україні. Долучилися всі – від Путіна й розвідників до дипломатів та експертів.

Можна навіть вивести такий закон – кількість публікацій і заяв про те, що Україні не потрібно надавати зброю, дорівнює наближеності США до ухвалення рішення про її надання. Чим більше заяв і публікацій, тим, значить, ближче зброя.

Читайте також: Навіщо ЗСУ "Джавеліни"

Росія, звісно, розуміє, що ті "Джавеліни" ситуацію кардинально не змінять. Якщо Україні сьогодні дадуть зброю, то завтра на Донбасі станеться рівно нічого. І післязавтра теж. Ми не підемо у наступ. Вони не підуть у наступ. На "Джавеліни" росіяни заженуть на Донбас щось своє. А, може, навіть не заженуть. Там і так завдяки їм усього вдосталь.

Стратегічно дещо зміниться – відкриються двері для ширшого співробітництва у сфері озброєнь.

Але "Джавеліни" – це не лише питання жорсткої безпеки. Це ще й питання наративу в комунікативній війні.

І на цьому фронті одразу станеться дещо більше – впаде психологічний бар'єр. Виявиться, що якщо Україні дати зброю, то небо не впаде на землю.

У наратив про недолугих українців, яким не можна довіряти ядерну зброю, радари, "Гамери" й узагалі будь-яку зброю, інвестовано стільки грошей і політичного капіталу, що можна зрозуміти схвилювання інвестора.

Читайте також: Кулеба: Підозрюю, що Путін серйозно мріє про владарювання над світом

За "Джавеліни" таки варто боротися. Але для захисту себе нам потрібні не лише вони. Нам потрібна ще одна й потужна зброя. І це не танки, літаки та лазери. І це навіть не ядерна боєголовка (про неї взагалі варто забути як про колишню кохану).

Це кіберзброя. Звісно, винятково оборонна. І розробляти її треба самим. Звісно, в тісній взаємодії з партнерами.