На жаль, опираючись засиллю мови, від якого дійсно сходить небезпека для української державності, Україна була змушена, щоб уникнути звинувачень в дискримінації, аналогічним чином обмежити використання мов мирних нацменшин, що торкнулося вже й освіти.

Це викликало негативний резонанс, у зв'язку з чим необхідно терміново розділити заходи щодо мови агресора, який вважає, що де його мова, там його країна (марення великодержавної тварюки), і ставлення до всіх інших мов, які не є державним.

Пропоную в зв'язку з цим доповнити освітній закон посиланням на пріоритет положень міжнародних договорів і негайно укласти відповідні договори з усіма зацікавленими мирними сусідніми країнами – Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою, а також не дуже сусідніми, але маючими у нас свої розвинені діаспори, – Вірменією, Грецією та ін.

Читайте также: Краткий обзор по принятому закону об образовании для средней школы

У тих же договорах слід було б прописати і права української мови за кордоном – там, де проживають етнічні українці.

Не знаю, правда, хто захистить у міжнародному договорі русинів, чию  дивовижну мову втратити було б дуже шкода, – тут інші країни не допоможуть, хіба що Хорватія, якщо ще схоче. Але зате може бути прийнятий спеціальний закон про захист цієї мови (і заодно, можливо, – інших вимираючих мов, якими розмовляють тільки в Україні) – тоді цей закон як більш спеціальний і більш пізній матиме пріоритет над, наприклад, освітнім.

Читайте также: Як відповісти на невдоволення наших сусідів новим освітнім законом

Не потрібно борючись з агресором, боротися заодно і з усім світом, включаючи власні народи, – обійти дискримінацію і супутнє бурчання зарубіжних "цивілізованих" друзів диктатора можна м'якше і тонше.