Розмовляли сьогодні про феномен успіху фільму "Дзідзо.Контрабас" з польським телепродюсером, який приїхав на форум.

Небо і земля у висновках. У нас про цей фільм вже пишуть трактати. Принаймні, на фейсбуці. І між рядками читається, що у тих трактатах швидше намагаються виправдати причини тотальних провалів фільмів за державні гроші.

Почнемо з того, що Дзідзьо-співак - лише додаткова промоція для того фільму. і не більше. Бо на "Тіні незабутих предків" публіка повалила, хоча зірок на екрані не було.

Читайте також: Почему украинцы любят черно-белую картину мира

Мій співбесідник висловив думку, що окрім добре окресленої жанровості, фільм врятувало ще одне. Оскільки у нас відсутнє громадянське суспільство з його вагомими висновками авторитетів, українське суспільство рефлексує на емоцію.

Якби нинішній фільм "Дзізідзьо.Контрабас" зняли за якісь два лями державних коштів, то на нього вилили би такі ж тони лайна. Бо ніхто ж не скаже, чому фільм, на який з вигляду не витрачено і 300 тисяч доларів, з якогось дива коштує аж 2 лями?

Тобто, в хаотичних інформаційних потоках про "Дзідзьо" не має підстав поширювати негативні емоції. Виробники чесно відпрацювали своїх 100, 200 чи навіть 300 тисяч. (Вартість виробництва не оголошували.)

Задумався, що поляк правий. Якщо оцінювати українські фільми з точки зору якості і вартості, як телевізійні мувіки за ті ж 200-300 тисяч, то вони виглядають досить не зле. Таких фільмів у Польщі щороку знімається до сотні. Чисто для інформаційного простору. Без претензій. І їх нормально сприймають.

Більше того, про них майже не згадують, бо не має основного подразника - завищених кошторисів.

Читайте также: Чи потрібна нам вітчизняна еліта?

Так, що "Дзідзьо" - не просто успішний проект. То прецедент успішного поступу української кіноіндустрії, де і грошей менше витрачається, і прибутки більші.

Значить будемо жити.