Те, що ми зараз спостерігаємо в Україні, можна описати художніми засобами і спокійно назвати антиутопією. Наприклад, герой, пробувши десяток літ у анабіозі, прокидається і бачить якусь дивну цивілізацію. Замість старовинних вілл у центрі Львова – десятки нових житлових висотних будинків, в яких ніхто не мешкає, і з яких вже потрохи сиплеться. На місці парків і цвинтарів – торгові центри, які збанкрутували, порожні автозаправки. Всюди позолочені цибулі церков, а старі знищили, бо вони «некрасиві». Села вишикувались вздовж поганих і препоганих доріг як обвішані дешевими цяцьками повії: усюди суцільний кіч, відгороджений від сусідів бетонними огорожами з золотими левами при брамі і повна відсутність садів.

Читайте також: Коли немає слів

Найбільше ж дивує, що навіть заводи знесені і на їхньому місці ті самі житлові висотки й торгові центри. Вулицями суне потік машин, керованих невмілими водіями і всі паркуються на тротуарі. Людей не видно. Зрідка пробігає якась  злякана людинка, а ще якісь обірванці риються в переповнених баках зі сміттям. І так усюди. Для кого ж уся та пишнота? – думає прибулець. Врешті він знаходить когось, хто погодився з ним поспілкуватись, якогось дрібного чиновника. Той щиросердно зізнається: «Ми будували це для середнього класу, але він так і не з’явився. Усіх обклали непомірними податками: ті, хто не помер, емігрували. Країна живе на позичені гроші, бо нема кому працювати і нема де». Далі чиновник скрушно зітхає: «В усьому винна корупція». «А де можна про це більше дізнатись?» – питає прибулець. Де тут бібліотека чи музей?» «Нема. Туди ніхто не ходив, ми їх ліквідували. У бюджеті грошей на них нема. Більшість людей навіть читати не вміють, бо освіта платна».

Чиновник порадив прибульцю триматися подалі від нових архітектурних споруд, бо вони збудовані з крихких матеріалів і останнім часом трапляються обвали навіть у тих не багатьох супермаркетах, що ще не збанкрутували. Ну, і мало що звідти може вискочити…

Читайте також: Інтелігенти є, інтелігенції нема – вічна ситуація

Можна ще довго описувати цю цивілізацію майбутнього, що проявляється вже зараз в боротьбі за кожен вільний клаптик землі, який не продається, але купується, щоб на ній побудувати щось для неіснуючого середнього класу. Але це довга справа. Можна знудитися описуючи і читаючи. Мабуть, все таки важливіше зрозуміти, що трапилося з людською свідомістю, яка деградує з тією самою космічною швидкістю, з якою будуються на вкрадені у громадян гроші призначені для невідомо кого споруди. Історична пам’ять залишається лише в краєвиді, хоча ні, так було в часи Фергана Броделя. Зараз краєвид уже не має значення: будівничі підлаштовуються не під краєвид, а під лихоманку замовників, які очікують на прибутки. З таким самим успіхом можна очікувати на прихід Годо.

Оці всі зомбі, що так щедро експлуатуються масовою культурою, породжені консумованим суспільством. Укус їхній – це укус грошей, які стали не лише Богом, а й єдиним способом виживання. Без грошей ти не навіть не помреш гідно, а що вже казати про життя.