Інформаційний простір вирує: 28 вересня на сайті глави держави оприлюднений, відтак введений у дію, Указ Президента №283/2017 від 25 вересня "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 вересня 2017 року "Про Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період"

Довга закрутиста назва, а сіль у кінці – "особливий період". "Надзвичайний стан" термін конституційний, є й закон "Про правовий режим надзвичайного стану". Зрештою, і стан у якому наразі живемо, звичайним не назвати.

Інша справа "особливий період". Згідно абз. 11 ст. 1 закону "Про оборону України": особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, чи з моменту введення воєнного стану та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналогічне визначення дає й абз. 4 ст.1 закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Описка виключена: особливий період включає війну.

Що ж, ще у прадавніх "хочеш миру, готуйся до війни", – стало розхожою фразою. Та чи не вперше в оприлюдненому Указі нашого Президента йдеться про війну. Досі йшлося про АТО.

Четвертий рік у країні війна, яка не називається війною, аж ось указ називає речі майже прямо, а дій не запроваджує ніяких. Відчуйте різницю.

Прагматичний нуль

Фактична сторона Указу уміщується в другий пункт, 17 слів, 118 символів: "Затвердити Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період".

Що тут нового? Реформування не проводиться? Та це ж єдина досі дієва реформа, хоч і вимушена. Як результат, за кілька років постала професійна, боєздатна армія.

Чи реформування йшло безсистемно? А як же з Указом Президента №555/2015 від 24.09.2015, яким затверджена нова редакція Воєнної доктрини України? Насправді, це єдина діюча реформа, не точкова, а концептуальна. Доказ – результат (див. вище), ще проміжний, та вже відчутний.

Зрештою, якщо назріла нова, розширена Концепція реорганізації військової і воєнно-управлінської сфер не обов’язково це робити з шумом і грохотом. Хоч змістовна частина щойно затвердженої урядової Концепції прихована грифом "Для службового користування", навряд чи містить вона нові аспекти, які не розроблялись би раніше: в уряді, РНБО, ВПК тощо. Можна було активізувати цю роботу і в робочому порядку, без повідомлення гучного секрету усьому світові.

Прагматичне значення президентського Указу близьке до нуля: ті самі люди займатимуться тим же самим. Та загалом Указ далеко не нульовий: головне не в дії – в слові: гучній демонстрації воєнних питань як пріоритету президента і всієї влади. Це – дипломатична граната, психологічна бомба.

Дипломатична граната

Не сказати б, що стражденна Україна забута світом: тут і санкції агресорові, і Нормандський формат, і спостерігачі ОБСЄ, і спеціальний посланник США, і розгляд у Радбезі та на Генасамблеї ООН.

Не назвати ці зусилля і безрезультатними. Але явно недостатніми: деокупація ОРДЛО і Криму на цих шляхах не проглядає. А інші шляхи не проглядають в діях світових зверхників і очільників.

Невдоволення цією безперспективністю ясно проглядає з президентського  указу, аж надто явно. Партнерам – показ, що ситуація йде у тупик, і українська сторона це бачить.

Це – вираз розчарування нашої сторони їхніми діями / бездіяльністю. Не почути не можуть, можуть не відреагувати. Що теж реакція – тільки негативна.

Психологічний шок

У своїй масі, радянський народ ладен був стерпіти усе "тільки б не було війни". Українці інакші, хоч війни хто ж із нормальних не боїться? Мирне населення Указ шокує: пакуйте сіль, хліб, сірники, мило і торуйте маршрут до бомбосховища. Така собі психологічна стряска.

Не маю соціологічних даних, і на категоричність не наважують: що це шокова терапія, чи шоковий параліч? Особисто мені такий експеримент над суспільним нервом не імпонує.

І як метод, і ще тому, що не ті люди, і не той час: 25 років обкрадання під акомпанемент брехні – не той розігрів. Думаю, люди потребують не подальшого залякування, а проблиску надії.

Ясна справа, я – за нарощування військового потенціалу України і наших воєнних зусиль. І такий рішучий крок як вступ до НАТО, пропагую давно і послідовно. Але я проти, щоб ця політика (як і кожна інша) супроводжувалась штучними стресами для населення.

Психологи кажуть: вірний спосіб довести людину до білого розпікання, тупо їй торочити: "не хвилюйся так, заспокойся", – нервовий припадок гарантовано.

Я  й не буду гратись у мантри. Звернусь не до емоцій, до розважливості: крім слів від того указу нічого не змінилось. Заспокойтесь, тьотю.

Борис БЕСПАЛИЙ, для UAINFO