20 вересня, за 11 днів до заходу, центральний уряд Іспанії вдався до силового недопущення проведення референдуму про незалежність Каталонії. Офіційний Мадрид попереджав про можливість такого перебігу подій. Він не заважав попередньому «незобов’язальному» голосуванню в листопаді 2014 року, коли явка в регіоні становила менше половини, а результати «за» сягнули 80%. Така спокійна реакція пояснювалася двома причинами: незалежно налаштованих сепаратистів у регіоні менше половини, коаліція сепаратистського уряду Каталонії також не має твердої більшості щодо цього питання.

Однак цього разу керівництво планувало провести зобов’язальне голосування та проголосити незалежність Каталонії (у разі позитивного результату) через 48 годин після референдуму. Конституційний суд Іспанії виніс рішення скасувати референдум як незаконний, прем’єр-міністр Рахой попередив регіональний уряд, що той руйнує національний суверенітет Іспанії, вказав на неприпустимість такого сценарію для демократичної країни, закликав президента Каталонії дотримуватися законів та загальмувати сепаратизм. Міністр фінансів Іспанії О. Хункерас визначив 19 вересня як крайню дату для скасування референдуму та пригрозив захопленням фондів для основних публічних служб у регіоні. У вівторок Мадрид нагадав, що крайній термін уже минув, а прем`єр-міністр Іспанії Маріано Рахой попередив, що держава змушена діяти.

Читайте також: Каталония – новая горячая точка Европы?!

Розвиток кризи: у ході проведення операції воєнізована поліція та національна гвардія Іспанії затримала 14 офіційних осіб та вчинила рейд на державні офіси міністерства закордонних справ, міністерства економіки, офіс віце-президента Каталонії Жозепа Марії Жове, міністерства соціальних справ і три приватні телекомунікаційні компанії. Усі ці установи підозрюються у створенні незаконних фондів та неправильному використанні баз даних для платників податків у рамках підготовки списків для голосування на незаконному референдумі. Поліція шукала та вилучала обладнання й документацію, необхідну для проведення референдуму. На складі під Барселоною поліція вилучила 10 млн бюлетенів. Напередодні правоохоронці захопили 45 тисяч конвертів з логотипами уряду Каталонії від приватної компанії в містечку поруч із Барселоною. Міністр фінансів Іспанії Крістобаль Монторо оголосив, що уряд узяв під контроль регіональний бюджет Каталонії й тепер держава платитиме за публічні послуги напряму.

Реакція в регіоні: сепаратистський рух у Каталонії традиційно не мав агресивного характеру та виявлявся в мирних демонстраціях на місцевих виборах як захист права регіону на самовизначення, на вирішення своєї долі та як захист свободи слова. Цього разу президент та віце-президент Каталонії обмежилися різким засудженням дій центральної влади як недемократичних і тоталітарних, очільник Каталонії Карлес Пучдемонт заявив про захоплення влади в регіоні. Кабінет міністрів Каталонії провів надзвичайну нараду, зустрівся із президентом Карлесом Пучдемонтом, який публічно звинуватив центральний уряд у тимчасовому (де-факто) скасуванні автономії Каталонії та запровадженні надзвичайного стану.

У Мадриді депутат парламенту від Каталонії Габріель Руф`ян закликав прем’єр-міністра Іспанії забрати «руки геть від каталонських інститутів самоуправління». Мер Барселони Ада Колау попередила, що якщо Мадрид не припинить безлад, сепаратизм у Каталонії тільки посилиться для захисту своїх прав та свобод.

Інші лідери регіону, наприклад спікер парламенту Х. Санчес, закликали до мирного спротиву та захисту урядових будинків регіону. Населення швидко відгукнулося на ці заклики та масово вийшло на вулиці з гаслом: «Ми однаково проголосуємо!». Найбільші мітинги протесту відбулися в самому центрі Барселони біля будинку міністерства економіки, сталися сутички при спробі поліції вилучити документи з будівлі міністерства закордонних справ. Протести потужно підтримали футбольні вболівальники.

Причини зростання сепаратизму в Каталонії: корені каталонського націоналізму лежать в економічних причинах, зокрема в економічній кризі, яка триває в Іспанії. Каталонія – одна з найзаможніших іспанських провінцій (20% ВВП та 16% населення) і скаржиться на те, що платить у центральний бюджет країни більше, ніж отримує від нього. Крім того, після кризи 2008 року в Каталонії посилилася думка про те, що Іспанська держава перетворюється на авторитарну, відтак регіон має захищати своє самоуправління.

Уся Іспанія є сукупністю різних народів-націй, вона сформувалася після падіння системи, створеної за диктатури Франко. Автономні громади країни відрізняються за розміром та обсягом повноважень. Каталонія – одна з найбільших автономій. У цьому регіоні мешкають 7,5 млн осіб, із яких тільки 41% прагнуть повної незалежності, а 49% не підтримують цю ідею. Сепаратизм у Каталонії значно посилився після того, як у 2010 році конституційний суд Іспанії постановив законодавчо обмежити прагнення Каталонії до державотворення в частині повноважень регіону.

Основне невдоволення у каталонців викликає система перерозподілу податків на користь бідніших провінцій Іспанії, таких як Андалузія, через зависоке оподаткування.

За результатами референдуму 2006 року націоналісти Каталонії вибороли більше влади місцевому уряду – «Генералітету», а каталонці набули статусу нації. Суперечливість цих здобутків пов’язана з тим, що в голосуванні взяло участь менше 50% населення регіону. У результаті «незобов’язального» голосування в 2014 році, яке центральний уряд не визнає, 2,2 млн виборців Каталонії (із потенційних 5,4 млн) взяли в ньому участь, і 80% з них проголосували на незалежність.

І хоча центральний уряд виявився неспроможним вирішити певні обґрунтовані скарги каталонців, позиції сепаратистів, часто публічно непропорційні наявним проблемам, наразі залишаються недостатніми для успіху референдуму: вони не мають достатньої підтримки ні в парламенті, ні серед населення. Пік популярності сепаратистів припав на кінець 2014 року (початок економічної кризи) і зараз іде на спад. Референдум 1 жовтня 2017 року – це остання спроба каталонських сепаратистів не так виграти референдум (реалістично вони на це не сподівалися), як виторгувати у центральної влади більше повноважень для автономії, які були втрачені після 2010 року. Центральний уряд цьому опирається й побоюється ситуації, коли супротивники незалежності знову можуть проігнорувати голосування, і сепаратисти, як і в 2014-му, його виграють.

Ризики недопущення референдуму: як і в інших країнах Західної Європи, конституція Іспанії 1978 року гарантує національний суверенітет та територіальну цілісність державних кордонів. Сепаратисти критикують іспанську демократію, вважають її авторитарною та прагнуть лише розширити повноваження своєї автономії: самостійне збирання та використання податків, фінансування освіти, підтримання інфраструктури, розвиток місцевої мови. Рух у цьому напрямку відбувся в 2012 році, коли сепаратисти спробувати посилити свої позиції на місцевих виборах, але невдало. Парламент Каталонії влітку ц. р. пішов на загострення ситуації: підготував проекти законів про референдум та відокремлення Каталонії, заснування незалежної держави, однак конституційний суд у липні заборонив їхнє ухвалення. 29 серпня 2017 року правляча партія сепаратистів виступила з вимогою негайно ухвалити ці закони для створення максимально сприятливого аргументу для «торгівлі» з Центром.

Проте центральна влада, схоже, обрала іншу тактику. П’ять років вона веде постійну недружню критику ідеї незалежності Каталонії, навіть перетворила її на норму. На початку року прокуратура Іспанії порушила низку кримінальних справ, однак наразі вичікує моменту для притягнення до кримінальної відповідальності саме лідерів сепаратизму – керівників уряду автономії регіону, з тим, щоб розгромити сепаратизм у Каталонії остаточно.

Ескалація дій центрального уряду стосовно недопущення референдуму в Каталонії є доволі ризикованою. Арешт членів уряду регіону може спричинити посилення радикалізації сепаратизму в самому регіоні, оскільки не всі каталонці підтримують референдум. Схоже на те, що сепаратисти Каталонії не готові до компромісних або поміркованих рішень щодо виходу із кризи.

Політична теорія та аргументи сторін: центральний уряд аргументує свою позицію тим, що компетенція щодо незалежності належить усьому народу Іспанії, що конституція базується на неподільній єдності іспанської нації. Отут і лежить проблема політичної теорії: не всі каталонці вважають іспанський народ чимось неподільним (як джерело влади), відтак мешканці регіону також мають право вважати себе окремим народом з усіма політичними правами. Президент Каталонії Пучдемонт вважає: «Те, що можна Шотландії, підходить і для Каталонії».

Політичні теоретики розходяться щодо пріоритету переваг демократії: верховенство права чи верховенство народу. Тут є розбіжність у термінах: демократія як система, коли вільні люди управляють собою по черзі, та представницьке управління, яке здійснюють представники народу (професійні політики). Для останнього – це верховенство права через верховенство законів (конституції, інституцій, які працюють від імені народу). Це основа ліберальної демократії, яка базується та системі «стримувань та противаг», що придумані для гарантування людині її прав та свобод, уникнення узурпації влади або просто перевищення владних повноважень. Наразі в Каталонії існує уряд, який вважає себе єдиним, що відповідає за долю свого народу, вирішує, як застосовувати закони та судові рішення центрального рівня.

Сепаратистські партії почали акцентувати своє право вирішувати долю Каталонії, яке ґрунтується на міжнародному праві та праві народу на самовизначення. Ця позиція не є беззаперечною: колишній генсек ООН Пан Гі Мун заявив, що випадок Каталонії не підпадає під право самовизначення, яке декларується в ООН, оскільки не підпадає під деколонізацію або відділення від недемократичних режимів, які не поважають верховенство права. Керівництво ЄС та провідних країн Європи також зайняло позиції твердої підтримки центральної влади.

У своїй аргументації націоналісти посилаються на відмінну позицію і значні жертви в період громадянської війни (вбивство лідера та заборону власної мови), а також на історичний суверенітет Каталонії, зокрема перед Війною за іспанську спадщину (1701-1713), хоча тоді жоден народ світу не був незалежним у сучасному розумінні. Сам термін «суверенітет» бере початок у нації, яка заперечує суверенітет монарха, і не застосовувався раніше Французької революції 1789 року. Нині суверенітет базується на сучасній концепції політичної нації як громаді вільних людей (громадян), які підпорядковуються правам та зобов’язанням.

Центральна влада вважає джерелом влади в країні політичну націю усіх іспанців, яка є єдиним колективним суб’єктом суверенітету в цій країні, каталонці вважаються її ключовою, важливою, але лише частиною. Проте каталонцям відмовлено у праві бути політичною нацією.

Читайте также: Референдум в Каталонии: сторонники "Л/ДНР" оживились

Супротивники сепаратизму підкреслюють консенсусну природу конституції Іспанії: двоє з семи її засновників були каталонцями, а ратифікація конституції стала результатом широкого консенсусу, включаючи каталонських націоналістів, та отримала 90% підтримки в Каталонії. На їхню думку, право на вихід можна вирішити шляхом внесення змін до Конституції. Сепаратисти відкидають цей шлях як нереалістичний, оскільки він вимагає кваліфікованої парламентської більшості, що є досить сумнівним.

Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».