Кілька моїх вражень від проголосованих проектів щодо Донбасу – без зайвих емоцій і політиканства.

1) Всього цього цирку могло б не бути, якби АП і РНБО не влаштовували швидку Настю, а зробили нормальне обговорення важливих, вікопомних законопроектів заздалегідь, за кілька місяців. Потім вони дивуються, чого ж постійно халепи з парламентом. Ну, так а як їм не бути, коли навіть депутати БПП ще ввечері в середу, 4 жовтня (!), не мали тексту законопроектів.

2) Нічого страшнішого за те, що вже було, – не відбулося. Правду кажучи, Україна продовжує тактику тактичного (перепрошую за тавтологію) ухиляння від прямого визначення "війна з РФ" за допомогою юридичної казуїстики та затягування часу.

Читайте також: У гібридній війні маємо грати в шахи, а не в Чапаєва – Геращенко

3) Де в чому ця тактика навіть цілком дієва, коли робиться типу крок уперед і два назад. З одного боку, говоримо про амністію та особливий статус, а з іншого – тільки за умови виведення російських військ. По суті не буде ж ні того, ні іншого. Ці закони ухвалювали не для того, щоб їх виконувати. Щоправда, нас потім можуть ловити за тестикули рашисти, але то процес перманентний.

4) Щодо Криму – та сама гра. Ми наче трохи не акцентуємося на ньому, щоб Росія взагалі погоджувалася про щось говорити. Паралельно намагаємося внести згадки про нього в документи так, щоб можна було до цього повернутися будь-якої миті. Подібна тактика Порошенка з одного боку викликає огиду. А з іншого – має певне право на життя. Хоча вона ж таки постійно приносить величезну кількість проблем.

Це як у ситуації з миротворцями, яку Росія спробувала використати проти нас же. Тепер, до речі, не зможе, бо в нас є залізний аргумент – як це може бути миротворцем РФ чи союзні їй країни, якщо вона в нас у законі названа агресором?

Читайте також: Гібридна політика: що замовчують ті, хто радіє ухваленню реінтеграційних законів

Зрештою, багато в чому саме через це президент так спішив і наполягав з ухваленняи цих законів. Словом, для Заходу зробили вигляд, що йдемо на поступки, на які ніхто не піде. Не через велику любов до країни, а через величезне бажання другого строку.

5) Головні позитиви – це, звичайно, визнання РФ агресором, заміна АТО на страшну абревіатуру ЗіЗНБіОСіВРЗАвДЛО ("Заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях"), скасування хай і формального, але очолення АТО Службою безпеки та визнання ОРДіЛО окупованими територіями. А, ну й те, що завдяки позиції НФ прибрали Мінські угоди з тексту.

6) Так що повторюся – не витрачайте нервів намарно. "Зрад" за ці два роки до виборів іще буде дуже багато. Насправді нічого наднового не сталося. Ми продовжуємо жити в парадигмі затягування часу, покладаючи надію на санкції, та потихеньку вчимося вести гібридну війну. Виходить так собі, але маємо, що маємо.