Чи може бути неруйнівним такий стан справ у державі, за якого норми законів самі по-собі, а норми реального суспільного життя йдуть тому окремим паралельним курсом?

Приклад з радянського минулого вказує на те, що ні, не може: СРСР, країна у якій панував принцип «Закон що дишло – куди повернув туди й вийшло», проіснував за історичними мірками лише якусь мить.

В українській освіті подібне продовжується досі.

Наприклад, візьміть норму закону про те, що «…

Таку кількісну норму наживо зустрічав в академічних ліцеях багатої Франції. Натомість, у біднішому Алжирі довелося працювати за норми у 45 ліцеїстів на клас. Втім, і така кількість учнів перед очима не робила проблем, бо по-перше, за моделі профільної освіти старшокласники є гарно вмотивованими у сегменті програми кожного вчителя, а по-друге, більша частина уроків проходить з поділом на дві групи, бо акцент ставиться на формування вміння застосовувати академічні знання.

Читайте також: Школы без конкуренции теряют всякий смысл

У нас ця норма у 30 учнів є більш ніж бажаною, бо клас можна ділити на групи лише за умови, якщо в ньому не менше ніж 28 учнів.

На жаль ця норма закону у багатьох провідних закладах чи не кожного регіону країни порушується. І це при тому, що наші класні кімнати не розраховані на великі контингенти. Вчителям таких закладів доводиться працювати одночасно з 34 – 38 - 42 учні.

Наслідок

Існують різні тому пояснення чи-то керівництва закладів, чи-то місцевих органів управління освітою, але жодне з них не має ніяких тому нормативних підстав. Відтак у нашій системі, з одного боку, існують тисячі шкіл, де у класах не має й 10-ти учнів, а з іншого – локомотивні передові заклади працюють з перевантаженням, яке призводить як мінімум до:

- втрати якості навчальної підготовки;

- вигорання вчительського кадрового потенціалу;

- підсилення ризиків закриття однієї школи та одночасного загострення проблеми перевантаження іншої у тому самому чи сусідньому мікрорайоні.

Причини

Головною причиною цього перекосу є байдужість посадовців управлінської ланки органів влади на місцях до свого професійного покликання управляти процесами та умовами діяльності ввіреного суспільного сегменту.

А сприяє тому відсутність у державі справжнього законодавчого базису.

Так на рівні тексту чи не кожної другої статті наших законів відсутні регулятивні норми, спрямовані на забезпечення задекларованої норми.

Мова про те, що у текстах наших чи не всіх законів, на відміну від світової цивілізованої правової практики, відсутні детальні визначення:

- повноважень виконавців базового рівня;

- санкції за порушення до уповноважених на забезпечення норм закону осіб;

- санкції за ігнорування застосування санкцій до тих відповідальних, які допустили порушення чи ігнорування правових норм забезпечення діяльності;

- відомчої процедури здійснення контролю та накладення санкцій;

- санкцій на відповідальних за контроль, які ухиляються від виконання функцій;

- рамок дій громадських організацій, спрямованих на забезпечення відкритості та підзвітності посадових осіб державних органів управління освітою та окремих освітніх закладів.

Пропозиції

У загальному плані - бачу більш ніж доцільним почати виписувати у законах не лише декларативний їх пласт про те, як що тепер називається по-новому та про те, що держава хоче від самої себе чи від своїх громадян. Вкрай важливо перейти до формулювання тих правових засобів імплементації самого закону, котрі роблять його спроможним долати неминучі спроби порушити чи ігнорувати (так було, так є і так ще довго буде) прописані норми.

Читайте також: Міносвіти готує нововведення в системі нарахування стипендій

У локальному плані щодо наведеної тут проблеми ігнорування норми наповнюваності класів у бік її перевищення вбачаю як дієвим у майбутньому новому законі «Про загальну середню освіту» наступні тому запобіжники:

- по-перше, встановлення за перенаповнення окремих класів такі розміри штрафів до органів місцевого самоврядування на користь центрального бюджету, які б у рази перевищували ті фінансові вигоди, що місцева влада отримує завдяки такому методу «оптимізації» своєї освітньої мережі;

- по-друге, впровадження норми про попередження та звільнення (за повторного випадку) для керівника закладу, який допускає перевищення нормативу наповнюваності класів;

- по-третє, передбачити для тих закладів, які є єдиними у даному населеному пункті виключення з цієї норми та додаткові засоби сприяння вчителям, котрі вимушені працювати у переповнених класах.

Мова про те, що філософія та концепція закону «Про освіту» як рамкового документу не має сліпо копіюватися у своєму загально-нормативному форматі при підготовці нового суто профільного закону «Про загальну середню освіту». Останній повинен стати значно більш локально-детальним за своїм змістом. Без такого підходу питання імплементації закону стане хіба що черговою темою «на сміх курям».