Батьки разом з дітьми вірять в те, що після випуску їхніх синів та доньок чекає високооплачувана робота на окупованих підприємствах, яким потрібні робочі руки. Одкровення одного хлопчика з "ДНР" легко спростовує ці слова.

Олександр (в цілях безпеки ім'я юнака замінено) все своє життя прожив у Горлівці. Коли закінчив 9 клас – прийшла необхідність вибирати, куди йти вчитися далі. Продовжувати навчання в так званій "ДНР" не захотів, тому переїхав на підконтрольну Україні територію Донбасу і вступив до Артемівського професійного аграрного ліцею. Його мама була категорично проти того, щоб син навчався в Україні, хоч і місто розташоване не дуже далеко від дому. Але юнак не послухався батьків і прийняв своє рішення. Перше, що відповідає на питання, як йому навчається в Бахмуті – це те, що він усім задоволений і ні краплі не шкодує, що приїхав.

З розповіді Олександра стало відомо, що в цьому, як і в минулих роках, в навчальних закладах "ЛДНР" суцільні недобори.

Деякі поїхали вчитися в Російську Федерацію.

Проте більшість старих однокласників хлопця залишилися вдома. Сашко спілкується з ними і навіть встигає побачитися, коли приїжджає додому. Правда, скаржиться, що погуляти нормально не може, так як всюди комендантська година і дуже високі ціни.

До речі, про історії, як юнак їздить додому, можна окремий матеріал писати, дуже багато емоцій у хлопця з приводу черг на блок-постах. Каже, якщо порівнювати "днрівскій" блок-пост з, наприклад, КПВВ "Майорськ", то "це небо і земля".

"Там (в "ДНР") ніхто не скаржиться на кількагодинні черги, жодного запису в книзі скарг ви не знайдете, в той час як на КПВВ "Майорськ" люди можуть звернутись в окремі черги і їх проблема буде почутя", - розповідає студент.

Читайте також: Жизнь в "ЛНР". Заложники войны

У свої сімнадцять років Олександр досить самостійний і свідомий. Він зробив свій вибір, надивившись на те, що відбувається в рідному місті і чітко зрозумів: в "ДНР" його не чекає "світле майбутнє". Це розуміють і його друзі. Проте, деякі з них, як каже Саша, "не те, щоб бояться, а просто лінуються щось міняти", а у інших "такі ж мами, як у мене, тільки вони їх більше слухаються, ніж я".

Історія про Олександра – хороший приклад не тільки для юного покоління, а й для батьків. Адже, в наш час, якщо з самого початку не дати хороший поштовх і напуття дитині, – невідомо, що чекає її в майбутньому і чи зможе вона реалізувати себе самостійно. Тому, саме від правильних рішень і своєчасних дій людей, які знаходяться по той бік лінії розмежування, – залежить і їх доля, і майбутнє всієї країни. А за нього – гідне майбутнє дітей України – і стоїть Армія України на Донбасі.