Офіційні організатори  акції під ВР напевно досі вірять, що кілька тисяч реальних протестувальників зібралось під парламентом, аби підтримати: 1) зняття депутатської недоторканності, 2) створення антикорупційного суду, 3) реформа виборчого законодавства через запровадження відкритих виборчих списків.

Я провів під ВР сьогодні (мова йде про 17 жовтня - ред.) майже весь день. Зустрів багатьох знайомих, зокрема фронтових. Переговорив з багатьма незнайомими. Висновок, до якого я прийшов: вірити, що більшість мітингувальників прийшли під ВР підтримати вимоги офіційних організаторів акції, все одно, що стверджувати, що на Майдані народ стояв, аби зробити прем’єром Яценюка.

Що ж вивіло до ВР тисячі ветеранів, пенсіонерів реальних політичних активістів, і щирих прихильників Міхо (про мітингувальників-заробітчан, які сьогодні були явно в меншості не говоримо)? 

Читайте также: Для Порошенко началась эра его личного страха – Речинский

Як на мене, це насамперед відчуття, що нинішній режим вичерпав свій потенціал розвивати країну, вести її у майбутнє і чим далі більше перетворюється на відверте гальмо. Спробую це пояснити на медичному прикладі.

Людина важко захворіла і знаходиться при смерті. Всі знають, що аби врятувати її потрібна складна операція. Але невідомо, чи вона цю операцію переживе, настільки слабкий в неї організм. Приходить лікар і обіцяє зцілити людину. Замість операції, він пігулками та уколами стабілізує її стан. Але причину хвороби не усуває. Бо він терапевт, а не хірург. І хоча пацієнт уклав з лікарем контракт на лікування на 5 років, він відчуває, що доктор вже зробив все, що міг - аби знову не стало гірше, потрібно, скориставшись тимчасовим полегшенням, наважитись і лягати на операційний стіл. 

От тільки лікар, з яким пацієнт уклав контракт, не хірург. Але і передати хворого до хірургічного відділення не хоче. Він прекрасний оратор і щодня переконує пацієнта, що тільки його пігулки і уколи остаточно зцілять бідолаху. Головне довіритись лікарю, потерпіти, а через півтора року бажано пролонгувати контракт. 

Так от, сьогодні під ВР вийшли ті, хто більше не вірить цьому лікарю. Хто знає, що на заспокійливих пігулках країна довго не протягне. Хто переконаний, що без хірурга в нашій систуації ніяк. І для кого очевидно, що ПАП ніколи хірургом не стане. 

І щоб нам не розповідали младореформатори-блогери, які виступили формальними організаторами акції, головною вимогою сьогоднішнього протесту було повне політичне перезавантаження країни. 

На кого - питання відкрите. Чи видно на політичному обрії амосових та шалімових, здатних гострим скальпелем справжніх реформ вирізати Україні пухлини корупції, неефективності, містечковості мислення та тотальної брехні? Не знаю.

Але знаю точно, що однією із фундаментальних засад демократії є змінюваність влади. Виконав (чи не спромігся виконати) свою історичну місію - дай спробувати іншому. Причому не обов’язково кращому. Бо демократія як проточна вода: не цвіте і не гниє саме тому, що тече.

Читайте также: Страх и неуверенность депутатов хорошо воздействует на их мозги

Для мене очевидно, що постмайдання влада виконала свою історичну місію: країну до певної міри стабілізувала, але жодної системної проблеми не вирішила. І ця стабілізація має сенс лише як підготовка до складної операції, на яку ці керманичі ніколи не наважаться і ніколи не зроблять. 

Схоже, більшість тих, хто вийшов  під ВР, відчувають щось подібне. А антикорупційний суд, депутатська недоторканність та відкриті виборчі списки - це для блогерів-інтелектуалів...