240 голосів за медреформу. Насправді навряд чи хто з депутатів не певний, що з медичною галуззю щось треба робити. Однак 240 голосів показують, що частина депутатів просто не впевнена, чи це саме те, що слід робити. Що закономірно: сфера складна, навіть самі лікарі й керівники галузі не впевнені, що і як саме слід змінити насамперед.

Але загалом, якщо не занурюватись у фахові деталі, маємо однозначно позитивний момент: збільшення фінансування галузі  2018 року до 113,9 мільярдів гривень. А всього лише чотири роки тому, ще до початку війни, на охорону здоров’я закладали трохи більше дев'яти мільярдів – і вважали, що галузь нормально виживе.

Читайте також: Медреформа: чи можна врятувати зуб, якщо пішов гнійний процес?

5% ВВП на оборону і 5% ВВП на охорону здоров'я – це принципові моменти національної безпеки. І те, і те скероване на одне завдання: зменшити кількість невиправданих смертей.

Ще з важливого: "Ми не можемо вас прийняти, їдьте за місцем прописки" має врешті зникнути. Бо фінансується не заклад відповідно до закріпленої чисельності мешканців адміністративної одиниці. Фінансується пацієнт. Він прийшов до тебе? То ти й отримаєш гроші за нього – а не його районна, обласна, міська лікарня.

Загалом, звісно, час покаже, що ще треба міняти й коригувати. Бо це надто масштабне завдання, щоб з одного разу все вийшло ідеально. Але фундамент закладено. Як не дивно – закладено на четвертому році війни, а не в попередні два мирних десятиліття котримось із попередніх майже двох десятків урядів. Запроваджено три реформи, одну за одною: пенсійної системи, освіти й медицини.

Читайте також: Парламент проголосував за медицинську реформу

Звісно, все ще буде мінятися й удосконалюватись. Але ці реформи одночасно взяли й перевернули цілий шар соціальних зобов’язань держави перед громадянами, змінили її позицію в основоположних питаннях. Те, що слід було змінити негайно, щойно Україна перестала бути "радянською соціалістичною". Але краще пізно, ніж ніколи. Тут дійсно слід було лише почати, зрушити з місця цей лежачий камінь, ризикнути зачепити святе – пенсії, поліклініки та школи. Тепер буде легше доводити все до належного стану, міняти, щоб досягти максимальної ефективності та відповідності реаліям.

І так: активна діяльність громадян тільки починається. Бо це громадяни мають уважно відслідковувати ситуацію, фіксувати невідповідності й вимагати їхнього виправлення. Це працює – доведено Володимиром Кулаком, татом 12-річного Романа, котрий помер у Жидачівській лікарні, попри десяток лікарів, від банального завороту кишковика (недіагностованого, нелікованого, не зауваженого – хоча фахівці однозначно заявляють, що на сьогодні така проблема успішно вирішується звичайною нескладною операцією). Громадянин взявся домагатись розслідування і висновків – і він цього домігся. Щоби інші діти не потерпали від нефахових і байдужих лікарів (до котрих, згідно із проголосованою сьогодні медреформою, тепер не прийде жодного пацієнта, – а отже, жодної копійки державних грошей). Це – громадянська відповідальність. Єдиний дієвий важіль, щоби кожна з упроваджених реформ запрацювала так, як має бути.