Депутатську недоторканність в Україні люди сприймають, а багато депутатів використовують як можливість красти без відповідальності. Кощієва голка депутатської недоторканності – це імунітет від слідства. Якщо проти звичайної людини відкривають кримінальне провадження, то відразу починаються слідчі дії – обшуки, вилучення документів, арешти коштів, обмеження виїзду закордон для переховування. Але, якщо ця людина депутат, то слідчі дії не розпочинаються, поки парламент не проголосує.

І це не вимога Конституції – це все виключно у Кримінальному процесуальному кодексі та Регламенті ВР. І саме ці норми дають депутатам час, щоб сховати свої статки чи сховатися самим поки прокуратура готує подання, а парламент його розглядає. Цей час так само потрібен для того, щоб депутат мав час відкупитися у прокуратури.

Тобто реальне скасування недоторканності – це кінцева відповідальність депутата. А кінцева відповідальність неможлива, якщо вчасно не розпочати слідчі дії. Бо потім уже нема чого або кого досліджувати і справи розвалюються. Через це ми не бачили поки що жодного вироку стосовно депутатів, з яких так пафосно знімали недоторканність.

Читайте також: Нардепи кнопкодавили на медреформі й недоторканності – Рух Чесно

Щоб дозволити слідчі дії щодо депутатів не треба змін до Конституції, достатньо декілька змін до КПК і Регламенту ВР. І ці зміни вже рік чекають на розгляд парламенту (5487). Але їх нема сьогодні у порядку денному. А це означає, що робити депутатів відповідальними ніхто не має наміру.

А законопроект Президента про зняття депутатської недоторканності (вже другий за його каденцію) – це таке підтрунювання депутатів ("тролінг" у народі).

Український парламент був і залишається більше підкаблучником президента, аніж представницьким органом народу. Але навіть у нинішньому стані залежності парламенту часами вдавалося у критичні моменти відстоювати інтереси людей. Запропоновані президентом зміни до Конституції не зроблять депутатів більш відповідальними перед людьми, але точно зроблять їх ще більш залежними від президента, президентської прокуратури і президентських судів.

Читайте також: Вимога реформ: час для політичного діалогу

Про загрозу такої залежності, парламент і президента застерегла Венеційська комісія ще у 2015. І так само наголосила, що проблема саме у слідстві. Але президент має дуже вибірковий слух, коли потрібно чути висновки Венеційської комісії. І схвалення особливого статусу для Донбасу йому ближче до серця, аніж збереження балансу влади у державі.

У парламенті немає 300 людей, які готові на короткий повідок до президента. І президент про це знає. Тому і розважається...