Те, що найбільше турбувало мене в медичній реформі, на жаль, реалізовано у схваленому парламентом законі.
Нагадаю: задум полягав у тому, щоб перейти від утримання медичних установ (фінансування за кошторисом окремих витрат) до оплати медичних послуг, надаючи медичним закладам чи медикам свободу у використанні отриманих коштів та ув’язуючи оплату з тим, що в кінцевому рахунку ми від медицини хочемо – кваліфікованої медичної допомоги.

Я не відкрию таємниці (сподіваюся, навіть для тих, хто схвалював відповідний закон), що фінансування з бюджету медицини далеке від її реальних потреб. Тому абсолютна більшість громадян за власні кошти купують ліки та доплачують зарплату медичним працівникам. А бюджет не фінансує з простої причини – тому що не може. Бо йдеться про український бюджет, у якому минулого року не вистачило на фінансування всіх видатків (у тому числі медицини) майже 200 млрд. Нестачу коштів позичили, залізши в наші завтрашні кишені.

Читайте також: Есть два способа кардинально решить проблемы медицины для себя: или изменить власть, или много зарабатывать

Прийнятий же закон виходить з того, що в українському бюджеті неміряна кількість грошей. Бракує «дрібнички» - схвалити цей медичний закон, і гроші рікою потечуть на вирішення медичних проблем. Не знаю, чи можна назвати це навіть гарною чи солодкою ілюзією. Бо від таких рішень грошей на медицину не додається. А без грошей нова система не працюватиме. І йдеться про додаткову суму коштів, що оцінюється далеко не десятком мільярдів гривень. Ніхто не надасть послугу, якщо її ціна (тариф) не покриватиме всіх витрат медичної установи. Чи замість пігулки пацієнтам збираються видавати половину або чверть? А операцію завершувати розтином, бо зашивати хворого вже нема за що?

Згадаю й інші принципові моменти. Як би до вас поставилися у магазині, якби при купівлі авто ви запропонували оплатити все, крім коліс? Бо за колеса заплатить бюджет Києва, Львова чи Одеси. А саме така модель оплати передбачається в реформі. Бо ціна не буде включати комунальних послуг. Їх мають оплачувати окремо місцеві бюджети. А де ж тоді реформа, ідея якої полягала у переході на оплату послуги? Що означає оплату всіх витрат, необхідних для певної послуги. І як бути зі змагальністю в галузі, якщо комунальні платежі оплачуються лише державним та комунальним закладам? Лікар, який надає первинну допомогу в себе у квартирі чи у приватному будинку, права на таку компенсацію не має.

Читайте також: Крым и медицинская реформа

Останній момент. Утримання установ і оплата послуг – це різні непоєднувані моделі фінансування. Та це не про нас. Бо у нас їх поєднали. І не тільки в частині комунальних платежів. Закон передбачає, крім оплати послуг, для окремих медичних закладів збереження і системи фінансування. Це все одно, що при купівлі в магазині хліба з вас вимагають ще якусь додаткову оплату, не прив’язану до придбаного хліба.
Дуже шкода, що після «доопрацювання» проекту медичної реформи непогана ідея, закладена в неї, перетворилася у незрозуміло що.