Майбутньому президентові Росії потрібна переможна риторика, пише у своєму блозі на "Новому часі" російський політолог Дмитро Орєшкін. "Український проект" переможним назвати важко, і з кожним місяцем, робити це все складніше

Якщо подивитися на так звані патріотичні ЗМІ й деякі російські джерела в інтернеті, там є цікавий зсув. Тепер, виявляється, Путін "переміг" Порошенко, тому що змушує його виконувати пункти "Мінська-2". Нібито саме путінський хитрий план призвів до того, що Порошенко "принижений і змушений виконувати угоду". Хоча ще півроку тому ці ж джерела говорили, що "Мінськ-2" ніяк не годиться для російських окупантів і колаборантів ОРДЛО, тому що йдеться про їхній перехід під юрисдикцію Києва. А ще раніше говорили про те, що ідеальним рішенням є приєднання ОРДЛО до Росії.

Читайте також: Грошей нема, вони пішли на Крим – привіт росіянам від Путіна

Але зараз усі ці слова Захарченка про те, що "через 60 днів київський режим впаде", забуті, й ідеться лише про те, що "ми перемогли "хохлів", тому що ми змушуємо їх виконувати "Мінськ". І це подається як віртуальна перемога. Але перемога ця – аж надто неоднозначна. Люди ж – не зовсім ідіоти. І навіть в ОРДЛО розуміють, що лоханулися з цією самою "Малоросією", "Новоросією" й іншими пафосними "русскімі мірами". Вони пошилися в дурні, інфраструктура в регіоні розбита, роботи немає, грошей і перспектив теж. У них на загривку годуються Захарченко і Плотницький. Ніякої перемоги не відбулося, а стався облом. І ті, хто "не зовсім дурні", це чудово розуміють.

Так, "Кримнаш". Вже як три роки "наш", але краще від цього не стає, а стає тільки гірше. Тому на сьогодні для президентської компанії про українську тематику краще не згадувати взагалі. Годі вже говорити про Україну – це відпрацьований пар, охолола тема, і вона більше шкодить Путінові та псевдопатріотам, аніж йде їм на користь.

Як, між іншим, напередодні виборів не будуть згадувати й тему Сирії. Росія ніби як перемогла, а там ситуація – неоднозначна. Одна війна закінчилася, почали другу. Російським військам звідти виходити небезпечно, інакше режим Асада впаде. Схоже, там треба сидіти всерйоз і надовго. Тому теж відчуття перемоги немає. Тим паче, що в російському суспільстві значна частина людей, половина, вважає, що нічого нам там робити.

Читайте також: У Росії б'ють на сполох через "стрімку українізацію" російської політики

Але Путінові потрібна хоч якась перемога. Зараз Кремль намагається створювати перемогу в економіці. Путін каже, що ми продемонстрували зростання 2%, забуваючи сказати про падіння в попередні роки. І тепер зростання означає не надбавку, а неповне відновлення досягнутих раніше результатів. Сьогодні забуті всі слова про "подвоєння ВВП", про "рубль – тиху гавань для світових фінансів", – усе це забуто.

Тобто немає перемоги ні на внутрішньому, ні на зовнішньому напрямках. Де знайти цю перемогу, щоб у суспільстві "зашкалювало", як після Криму? Як вколоти людям ще адреналіну, щоб вони відчули, що "підйом із колін" – це не просто розмови, а щось реальне? Кому б іще дати по морді, щоб усі бачили, що ми – круті? І начебто вже нікому: Лукашенкові – не даси, Назарбаєву теж. Залишається тільки всередині когось прищучити: знайти когось поганого, умовно кажучи, Чубайса. Так, народ мляво поаплодує, але відчуття пружної радості, як було після Криму, вже не виникає. І в цьому головна проблема нинішнього російського режиму.