СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО ЯК ЯВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ І ПОЛІТИКИ 

Багато разів я вже звертав увагу на те, що наш найактивніший борець з корупцією не туди б‘є і марнує свої зусилля.

Якщо це робиться заради того, щоб «стригти купони», тоді все на місці - можна підмінювати політичну (чи депутатську) діяльність журналістикою (здійснюючи суто журналістські розслідування) і викривати наслідки корупції замість того, щоб викорінювати її причини.

Якби наш Сергій Лещенко справді серйозно переймався розбудовою незалежної України, він має достатньо таланту, знаньі досвіду, щоб самостійно (без підказок) зрозуміти, де «заритий собака».

Проблеми нинішньої України в тому, що вона ніяк не може виборсатися із свого совкового минулого, і все тому, що її псевдоеліта - кров і плоть компартійно-радянської номенклатури, зрощеної з криміналом, причому в кращих «чекістських» традиціях.

Читайте також: Нардеп Лещенко пытается продемонстрировать свою нужность бизнес-кругам США, – мнение

Двадцять років тому я почав писати про це.

З розпадом СРСР Україна не спромоглася побудувати силові структури, які стояли б на сторожі законності і які виконували б функції, властиві силовим структурам цивілізованих демократичних країн.

Нещодавно я написав кілька матеріалів про необхідність ДЕКАДЕБІЗАЦІЇ, до якої треба було вдатися, коли КДБ УРСР перейменовували на СБУ.

Так само годилося б учинити і з МВС. Усі бачать, що перейменування міліції на поліцію й зміна одностроїв не змінили суті. НКВС продовжує жити в нутрі цього відомства. Отож воно також потребує ДЕКАДЕБІЗАЦІЇ.

ДЕКАДЕБІЗАЦІЇ потребує все життя українського суспільства і української держави. Це - ключ до ефективної боротьби з корупцією.

Це - шлях, яким пішли чехи і словаки на чолі з Гавелом та литовці на чолі з Адамкусом.

Припускаю, що пан Лещенко усвідомлює й розуміє ці фактори, але якісь об‘єктивні, тобто непідконтрольні йому причини спонукають його діяти саме так, як він і чинить.

Але ж є й суб‘єктивні фактори, і вони очевидні, які спонукають до висновків про те, чому С. Лещенко увесь час збивається на манівці.

Головним є те, що він, позиціонуючи себе як українського журналіста й українського політика, НЕ Є особистістю УКРАЇНОЦЕНТРИЧНОЮ. Давно стежачи за ним, я не бачу УКРАЇНУ ні в його душі, ні в його творчості, ні в його політичній діяльності.

Так, я свідомий того, що Лещенко - ЛІБЕРАЛ, і відтак не сподіваюся в його погоядах ні консервативного, ні поміркованого, ні навіть соціально орієнтованого націоналізму. Але я хотів би бачити в ньому та інших лібералах бодай йому УКРАЇНСЬКОГО лібералізму.

Як часом бачимо прояви україноцентричності в комуністах (наприклад, покійний Борис Олійник) чи соціалістах (наприклад, Иван Бокий). Так, у них своє бачення розвитку України, але Україна живе чи жила в їхніх душах.

Прикметно, що Рух Нових Сил, учасником яких є і наш герой, зібрав під свої знамена саме таких лібералів і спирається на денаціоналізовані прошарки українського суспільства, які дивним чином проявляють себе, я сказав би, в ОПОЗИЦІЇ ДО САМИХ СЕБЕ.

Про феномен цього явища я пишу в нотатках, присвячених М. Саакашвілі.

За великим рахунком, молоді мислячі сили усіх можливих політичних орієнтацій в Україні мали б замислитися над тим, як піднести національну свідомість та громадянську відповвдальність українського суспільства, як згуртувати його й підготувати тривке підгрунтя для зміни соціального устрою та системи урядування.

Це - те, про що завжди мріяли й намагалися щось зробити для цього в українській діаспорі. Виходить так, що й тепер в діаспорі цим переймаються більше, ніж в Україні.

Пан Лещенко і його колеги - часті візитери у Сполучених Штатах. Вони тут піаряться на різних рівнях і в різних колах. Але вперто, як і Геннадий Балашов, уникають контактів з українською громадою. Чому?

Відповідь, думаю, очевидна.

Нічого особистого - тільки констатація очевидних фактів.

Читайте також: Як робити правильну пропаганду

*
Коли три роки тому Сергій Лещенко переходив із журналістики в політику, я писав про те, що він прагне посісти місце серед тих, світ котрих руйнує своїм нещадним пером (парафраз за виступом Віктора Гюго на похороні Оноре де Бальзака).

На відміну від Бальзака, Лещенко досяг більших успіхів: він таки посів місце в омріяному світі й цілком комфортно в ньому почувається. А от ЗАТИШКУ він там не знаходить. Тому й продовжує жити ілюзіями.