Кілька днів тому я опинилась в сторонній для мене компанії. Всі присутні, окрім мене, - народжені в інших містах, хоча вже роками живуть і працюють в Києві. Мене представили як активістку, яка бореться із забудовами в центрі міста, зокрема – із будівництвом у Чкаловському сквері.

«Ой, а я знаю этого застройщика. Так а что вам не нравится? Они же в сквер не лезут, они рядышком хотят построить".

Так сказала дамочка, яка сиділа поруч. Дамочка сама родом із Нікополя, хоча живе і працює в Києві, в ахметівському СКМ, працює вдало, вже купила для своєї сім`ї квартиру в царському домі на подільських Валах… 

Читайте також: Борьба с незаконными застройками в Киеве: советы активиста

Відверто кажучи, я не знайшлася відразу, що відповісти своїй нікопольській сусідці по столу…

Потім, розмірковуючи, я зрозуміла, що в Києві сьогодні і справді живуть мільйони «варягів», які щиро не розуміють, чому не можна будувати в історичній частині Києва. Бо вони самі хочуть жити в центрі Києва – їхні статки їм це дозволяють.

Вони не хочуть жити на Позняках чи в Дарниці. Там депресивно. В центрі - приємніше. Але проблема в тому, що квартир, які можна купити, в центрі набагато менше, ніж на Позняках.

Я – не «активіст на зарплаті». Я просто воюю за свій життєвий простір, який у мене відбирають крок за кроком, вдох за вдохом.

Стати «активісткою» мене змушує холодна війна, яка триває в Києві вже багато років. Вона точиться в інтересах ось такої «дамочки із Нікополя», яка хоче отримати «сертифікат киянки» і готова для цього на все.

І перше, що робить така дамочка - це купує квартиру в центрі. І їй справді абсолютно фіолетово, що аби для того, щоб вона мала змогу купити собі «сотку квадратів» в старому місті, забудовник (під цнотливе мовчання влади) знищив кілька пам’яток архітектури чи вирубав сторічні дерева в сквері.

Вона, ця дамочка, насправді, не погана. Вона просто не може розуміти, що це таке – «генетична пам'ять». В тому середовищі, де вона зростала, таких понять, як «душа міста», чи «архітектурна перлина», чи «тяглість поколінь», чи «історія роду», чи «намолене місце» - просто не існувало. Інший набір понять, - це як інший набір хромосом…

…На першому фото - Сінний ринок. Вірніше, місце, де він колись стояв. Знімала сьогодні із даху свого будинку. Будинок з муралом ліворуч, позначений стрілочкою - виходить на Бульварно-Кудрявську.

Шмат білої стіни праворуч, також позначений стрілкою – це раніше збудована висотка ЖК «Ярославів град», що виходить на Гончара. Словом, масштаб забудови – увесь простір між двома цими вулицями. Дві тисячі квартир. Такий собі райцентр в історичному центрі столиці.

На фото 2- зупинене нами (поки що) будівництво в Чкаловському сквері. Жовтим контуром – це та територія, яка буде забудована у випадку, якщо ми програємо (на витягу з земельного кадастру, який свого часу нам допомогла отримати наш Київський депутат Ольга Балицька, ці землі виділені зеленим).

Жовта стрілка на фото – це виїзд, який буде прокладено до висотки і який вкраде іще частину скверу.

Також стрілочками позначені підпірні стіни, які вже збудували, тому що київські схили, які оточують будмайданчик, потроху в нього сповзають.

Включно з будинком №57 по вулиці Гончара, бо фундамент майбутньої висотки буквально вперся в його стіни. Уся територія, на яку претендує забудовник, як і у випадку з ЖК «Ярославів град», пронизує увесь простір між двома вулицями і виходить прямісінько на вулицю Хмельницького. На такій площі, зрозуміло, буде збудовано не одну висотку, а цілий житловий комплекс. Ще один.

Тому я борюсь. Як умію. Я лише вчуся цій боротьбі.  Я пішла у Громадська рада при Шевченківській РДА 2017-2019 - і, насправді, я не знаю, чи мені це знадобиться, тому що поки ця структура видається мені абсолютно оперетковою.

Але я мушу використати усі шанси. Тому найближчого вівторка – з моєї ініціативи – питання забудови Чкаловського скверу буде виноситися на засідання комісії ГР з питань містобудування, архітектури та землекористування, до якої вхожу я. І усі небайдужі можуть прийти на це засідання, час проведення якого я повідомлю в понеділок.

Читайте також: Будівельний бум: гарячі точки Дарниці

Так само я хочу достукатися до Громадської Ради при КМДА – і віднесла її голові, Богдан Назаренко звернення з пропозицією підключитися до нашої боротьби за Чкаловський скверик. Словом, я стукаю у всі двері – депутатські, партійні, громадські, юридичні. Принаймні, аби мати повне право потім сказати: «Я зробила усе, що могла».

...Останнє фото – просто ліричний відступ. Коли я в’їхала в цей дім, купол Володимирського собору був найвищою точкою на лінії горизонту.