Якщо Верховна Рада буде керуватись своїм Регламентом, а окремі депутати не кидатимуть, за звичкою, слів у повітря, невдовзі парламент спробує розглянути у другому читанні проект Виборчого кодексу (N3112-1), проголосований 7 листопада.

Аналіз змісту цього законопроекту дозволяє спрогнозувати його долю – він не буде прийнятий. Бо не є результатом державницької позиції і щирого бажання змінити правила гри на виборчому полі та модернізувати політичну систему України. Це частина гри, яка дозволяє узагалі нічого не міняти. Попри танці із бубнами його "авторів", які піаряться по повній на начебто "прогресивності" начебто їхнього дітища.

На прохання читачів, у тому числі і "УП", я зробила аналіз головних концептуальних моментів пропонованого Кодексу. Які тут викладаю у стислому варіанті.

Питання виборчої системи

Автори подання Кодексу вважають найбільшим досягненням пропозицію введення пропорційної системи з регіональними партійними відкритими списками. Зосередженість саме на цьому моменті є свідомим звуженням теми, адже Кодекс має значно ширшу суспільну місію.

З 1990 по 2014 рік в Україні загальнодержавні виборчі кампанії до парламенту проводились за такими виборчими системами: мажоритарна системи абсолютної більшості, змішана мажоритарна система відносної більшості та пропорційна закрита виборча система, виключно пропорційна система із закритими партійними списками. Нині знов діє змішана мажоритарно-пропорційна система.

Читайте також: "Шановні парламентарі! Скоротіть склад ВР і завершуйте свою діяльність", – Томенко

Пошук "своєї" виборчої системи є нормальним явищем. Він насправді тривав до початку 2000-х років. До моменту, коли політичні еліти не почали розглядати виборчу систему, як зручний інструмент досягнення потрібного їм тактичного результату і захопились підлаштовуванням виборчого законодавства під свої політичні цілі. Аби покласти край цьому явищу, ПАРЄ і Венеційська комісія наполегливо порадили Україні прийняти Виборчий кодекс, стабілізувати тим самим виборче законодавство.

Тобто Виборчий кодекс має глобальний регуляторний характер, тож звужувати його лише до питання виборчої системи є спробою вигідно продати виборцеві лише чергову електорально привабливу ідею. Що ж до самої пропорційної системи із відкритими списками – її запровадження не викликає зауважень – вона, хоч і є складною для виборців, але більш справедлива з погляду врахування голосів, розвиває внутрішньопартійну демократію, дає можливість представити в парламенті інтереси різних соціальних груп і територій, коли йдеться про регіональні відкриті списки – наближає депутата до виборця.

Ніні є сенс скористатись її перевагами, максимально нівелювавши недоліки. Бездоганних систем не існує, жодна з них не є захищеною від "чорних" і "сірих" технологій – про це треба пам'ятати.

Виборчий бар'єр

ПАРЄ вважає, що в нових демократіях варто запроваджувати бар'єри, вищі за 3%, аби стимулювати створення ефективних партійних систем. Тому пропонований проектом Кодексу 4-відсотковий бар'єр може бути прийнятним. Але при цьому проект не передбачає усунення перешкод реалізації мети встановленого бар'єру. По-перше, не вирішується проблема бюджетного фінансування парламентських політичних партій – це явище ставить у нерівні умови парламентські та позапарламентські політичні сили, тому має бути призупинене. По-друге не передбачено оновлення законодавства про політичні партії, яке не оновлювалось з 2001 року.

Текст

Експерти Венеційської комісії у 2010 р., окрім численних пропозицій та критичних зауважень до проекту, підкреслили, що за певних умов цей текст "може створити проблему для розуміння або роботи виборчих органів". З точки зору структури документу та його викладення, він аж ніяк не є зрозумілим для організаторів та учасників всіх видів виборів.

Читайте також: Фантомна загроза федералізації України "Виборчим кодексом Парубія"

Структура Кодексу має бути зрозумілою і зручною для однозначного застосування на практиці. Принцип його побудови окремими книгами – найбільш прийнятний, але тематично структуру потрібно зробити чіткою й логічною. До загальної частини мають увійти основні засади виборів, гарантії виборчих прав громадян, законодавство про ЦВК та систему органів адміністрування виборчих процесів, про Реєстр виборців. Якщо буде прийнято законодавство про постійно діючі виборчі дільниці та округи – його теж слід умістити в загальну частину.

Окремими книгами мають бути виписані всі види виборів, причому перша книга – про вибори народних депутатів, адже це законодавство – модельне, друга – про вибори президента, третя – про місцеві вибори. Аби кожен, хто бере участь у виборчому процесі, чітко розумів усі – від "а" до "я" – тонкощі, властиві тому чи іншому виду виборів.

Територіальна основа

Європейські стандарти вимагають дотримання наступних критеріїв збалансованого розподілу мандатів між виборчими округами, насамперед щодо кількості населення: відхилення від норми виборців в окрузі не повинно перевищувати 10, але в жодному разі не може перевищувати 15% виборців в окрузі, за винятком особливих обставин (наприклад, компактного проживання нацменшин тощо).

Кодекс пропонує утворити 27 (не плутати з 27-ма адміністративно-територіальними одиницями згідно з Конституцією) регіональних виборчих округів (регіонів) на парламентських виборах, з абсолютно різною вагою кожного голосу виборця – і це суперечать принципу рівного виборчого права. Бо, наприклад, у Волинській області (виборчий регіон N5) буде приблизно 1 млн 49 тис. виборців, а у Харківській області (виборчий регіон N23) – приблизно 2 млн 700 тис. виборців. Тобто виборчі округи утворені з істотним порушенням європейських виборчих стандартів.

Також відсутні чіткі критерії формування виборчих округів та виборчих дільниць. Не може бути спеціальних або закордонних виборчих дільниць, які не входять до системи територіальної організації виборів, як це сьогодні передбачено проектом Кодексу.

Не прописані вимоги щодо формування виборчих округів на місцевих виборах: немає критеріїв визначення центру, загальних розмірів округу, комунікацій, зв'язку, меж, суміжних територій тощо.

Реєстр виборців

Проект Кодексу спирається на саму першу версію (у редакції 2007 року) законодавчого регулювання формування Державного реєстру виборців. Хоча цей закон суттєво змінювався вже 10 разів! Реєстр функціонує як постійний, публічний електронний ресурс, база даних якого щомісяця актуалізується, але у пропонованому проекті він залишається примітивною електронною базою даних.

Крім того, Кодексом не передбачено жодного розширення обсягу виборчих прав громадян і гарантування їх реалізації через застосування системи електронного врядування. Виборцю не забезпечено можливості звертатися до будь-якого органу, закладу, установи для уточнення чи перевірки відомостей щодо його персональних даних у Реєстрі за допомогою електронних комунікацій. Він, як завжди, вимушений буде ветшатись коридорами із купою папірців в руках. Зміна місця голосування виборця при тимчасовій зміні виборчої адреси досі передбачає дозвільний, а не заявний характер, що не забезпечує належної реалізації виборчих прав на всіх виборах, – передовсім виборцям, які є внутрішньо переміщеними особами або проживають на тимчасово окупованій території та іншим категоріям громадян України. Йдеться, як мінімум, про 1,5 млн наших громадян.

Партійний контроль

Проект Кодексу передбачає створення інституту сертифікованих фахівців, але їх, як і раніше, делегують до виборчих комісій партії! Таким чином консервується система тотального партійного впливу на процес виборів: партії, котрі є суб'єктами висування, одночасно є спостерігачами, а також – через своїх представників у виборчих комісіях – організаторами виборчого процесу. Їхній вплив простягається аж до встановлення результату.

Зомбувальна машина за олігархічні гроші

Проект Виборчого кодексу, фактично, закріплює, що ключовим елементом системи передвиборної агітації у нас, звісно, залишається "телевізор". Який давно вже став інструментом створення нерівних умов і можливостей для кандидатів.

Проект Кодексу не відсікає впливу олігархічних грошей на результати кампанії через відсутність будь-якого унормування питань телереклами. Немає чітко прописаних ознак реклами, агітації, прихованої або опосередкованої реклами, контрагітації і "чорного" піару. Немає забезпечення рівного доступу кандидатів до ефіру.

При тому, що з огляду на майже вирішальну роль телебачення у порушенні принципу рівних можливостей, експертне середовище нині схиляється до запровадження серйозних обмежень на платну політичну телерекламу.

Також не пропонуються передвиборні теледебати як одна з основних форм агітації.

Замість "цифри" – тонни паперу

У проекті Виборчого кодексу немає навіть натяку на застосування у виборчому процесі складових технічного прогресу – електронного врядування, інноваційних технологій. У процедурі голосування і встановлення результатів традиційно передбачено сотні тон паперу у вигляді виборчих бюлетенів, бланків протоколів, актів тощо!

Тобто Кодекс не модернізує технологічної складової виборчого процесу, яка є не менш важливою за політичну. Розвинений світ за два останні десятиліття перейшов на системи електронного адміністрування виборчого процесу, у тому числі – електронного голосування і встановлення результатів виборів, що прямо впливає на прозорість та чесність виборів.

Скидається на те, що "автори" проекту Кодексу або про це не знають, або у цьому не зацікавлені.

Висновки

Цей недолугий текст стане причиною того, що в парламенті найближчим часом не буде ухвалено жодного рішення з оновлення виборчого законодавства. Все залишиться як є.

Єдиний шлях – готувати новий Кодекс, який у позитивному плані буде максимально унеможливлювати усе, збережене у пропонованому варіанті – впливи, фальсифікації, злочини у виборчому процесі. Треба визначити реальні терміни і створювати справді фахову групу з людей, котрі зроблять цю важливу для держави і суспільства роботу. Питання лише в тому, чи здатна нині влада на такий крок. Якщо ні – то цю роботу все одно буде зроблено, але вже без них.

Це є стисле викладення аналізу концептуальних засад проголосованого у першому читанні проекту Виборчого кодексу. Докладний варіант опублікований в "Дзеркалі Тижня".