Один з міфів про життя у "республіці" - це про безкоштовну медицину. У цю легенду інколи вірять не лише ті, хто живе поза межами "ЛНР", але й мешканці, які за якихось "щасливих" обставин досі не зверталися до медичних закладів Луганська. Про це у блозі BBC Україна пише Яна Вікторова.

Я не вірю в існування безкоштовної медицини.

Вперше, коли моїй родині терміново знадобилася медична допомога, це було літо 2015 року. Тоді матері на ногу впала частина бетонного паркану. Спекотне літо, до рани потрапив пил - нога почала миттєво змінювати форму та колір. Я страшенно злякалася. Нічого окрім йоду та перекису водню у нашій домашній аптечці я не знайшла.

Була сьома вечора, транспорт вже не їздив. У паніці викликавши таксі, ми рушили до найближчого травмпункту. Ніхто у лікарні не підійшов до нас із носилками. Ми самостійно почали наш рейд поверхами великої лікарні, зазираючи у кабінети в пошуках потрібного лікаря.

Нарешті, ми знайшли лікаря, він оглянув рану, обробив і перев'язав. Пізніше матір повернулася зі списком, що треба придбати якнайшвидше, аби запобігти хірургічному втручанню після вихідних. На цьому ж таксі ми їхали до єдиної у місті цілодобової аптеки. Зі списку там майже нічого не було. Щоправда, нам запропонували одну чи дві позиції із десяти, але вони у нашій ситуації не були суттєвими.

У мене була безсонна ніч, я страшенно боялася можливих наслідків та розуміла, що почуває моя матір. Уже вранці я обійшла з десяток аптек та знайшла майже все, що прописав лікар. "Майже", бо у препаратів були російські назви. Це нагадувало крилатий вислів про "таке ж, але зі сріблястими ґудзиками". Фармацевти переконували, що препарати діють однаково, і на назву не слід звертати уваги.

Читайте також: Каждый раз, когда хотите назвать Кернеса молодцом, вспоминайте вот это. ФОТО

На щастя, усе обійшлося. Ліки "встигли", операції не було. На згадку нам лишилися шрами та спогади до холодного поту.

Це не було дешево чи безкоштовно, але ж хіба кошти мали значення у такій ситуації? Наприклад, з мого сусіда взяли гроші за "місце", коли його "швидкою" привезли до лікарні із майже відрізаною кінцівкою. Тоді він жартував: якщо б у нього не було грошей, то пішов би він додому.

Мій знайомий зламав руку у двох місцях. Випадок сумний - неадекватний клієнт кинувся битися, а мій знайомий заступився за підлеглих.

Клієнт штовхнув його на мокрий асфальт, а мій знайомий упав та зламав руку. Карну справу не відкрили, бо той чоловік зміг домовитися із місцевою "поліцією", але руку треба було лікувати, і знайомий зробив це за власний кошт. Йому знадобилося 15 тисяч російських рублів. Операцію зробили безкоштовно, а ту кляту пластину він купував сам.

Моїй знайомій поставили кардіостимулятор. Вона чекала три роки. Операція та кардіостимулятор їй нічого не коштували, але перебування у лікарні, подяка персоналу, їжа та деякі ліки обійшлися у декілька зарплат. Але у порівнянні з вартістю кардіостимулятора, це дійсно були дрібнички.

Читайте також: Контраст немецких клиник с украинскими просто колоссальный. ФОТО

Моя дитина не ходить до лікаря частіше більшості дітей його віку. Ми приходимо, коли нас викликають на щеплення. Вакцина нічого не коштує, бо вона приходить із "гуманітаркою", але за усе інше ми платимо, наприклад, за ксерокс паперів, рукавички, шприц, вату, спирт. Можна придбати цей набір та принести із собою, можна просто віддати гроші на місці, але безкоштовно це не стається.

Найдивнішим є напис біля маніпуляційного кабінету, що всі щеплення у лікарні робляться безкоштовно. Мені здається, це якась гра, в яку грають з усіма мешканцями "республіки": безкоштовне лікування, безкоштовне навчання, безкоштовні дитячі гуртки. Насправді ж безкоштовним є сам процес, але ж він не може бути без сплати необхідних технічних процесів. Наприклад, грошей у фонд класу та школи, на костюми, грошей на побутову хімію, телевізор.

Моїй дитині робили невелику хірургічну операцію у дитячій лікарні. Тоді лікар пошепки повідомив нам, скільки це буде коштувати, бо все на цю операцію він купував сам. Я рада віддати йому ці гроші, бо вигляд його кабінету не переконував у безпечності лікарні. Медсестра зливала з пляшки лікарю на руки воду, а нам із собою треба було принести одноразову пелюшку на кушетку. У мене не було за три роки жодного випадку чогось безкоштовного.

На щастя, усі звертання були відносно легкими.