У мене, мабуть, старий та заіржавілий мозок. Бо не можу збагнути логіку певних речей, уподобань суспільства та деяких правил. І це про глобальне, а не місцеве.

Чи не здається вам, що людство вправно навчилося робити з мухи слона? І чим далі, тим це вміння стає досконалішим. Усе другорядне, неважливе, а іноді зайве і непотрібне, суспільство зводить у ранг культу або життєвої необхідності.

От, наприклад, оплата та престижність професій. От хто робить, насправді, корисну роботу? Двірник, вчитель, лікар, санітар, поліцейський, рятувальник. А от у грошовому еквіваленті їх оцінюють як другорядних. Натомість: модель, танцівник, футболіст, візажист, і такий список може ще довго тривати – отримують гонорари на заздрість усім. Нічого не маю проти цих прекрасних професій. Але без них людство не вимре.

Читайте також: Почему вы не получаете того, чего хотите…

Так само, ми починаємо заміняти спорт на світові турніри з комп’ютерних ігор, замість справжньої науки, на п’єдестал ставимо теорії, які ніхто не може довести. Замість художньої літератури, яка б мала вчити розумітися у характерах, життєвих ситуаціях, дізнаватися історію – ми маємо другосортну вигадку, яку один в одного копіюють автори. Замість глибокого кіно, у більшості випадків нам підсовують – ремікси.

То саме й в речах, які ми купуємо, в думках, які тримаємо у голові. Як багато часу, фінансів та здоров’я ми витрачаємо на зовсім непотрібні і другорядні свої уподобання.

Такий світогляд зробили модним, нас запевнили, що без багатьох речей, уподобань та професій неможливо жити.

Мені здається, що ми себе оточили міфами, в які самі повірили, і які будемо відстоювати до крові.

Читайте також: Привычки, которые портят вам жизнь

Homo Sapiens ще тисячі років тому, послідовно позбавляв себе права на волю і заганяв у жорсткі межі. Спершу, правила, які вигадали наші пращури, працювали на наш інтелект, але щось мені здається, що у 21 столітті, ми почали деградувати. Те що, ще 100 років тому у світі вважали неприпустимим, тепер норма, яку схвалюють та пропагують на рівні законів. Це стосується і виховання наших дітей (з явним перегином з правами без обов’язків), й ставлення до старих, возведення у ранг мучеників злочинців, які тепер мають право не працювати у в’язниці і вимагати усіх благ за кошт людей, яких раніше ошукували, вбивали, грабували (тут мене певно усі роздеруть).

Найдрібніші проблеми ми називаємо стресом і розвиваємо у величезні конфлікти (іноді із самим собою)

Можливо я старію, можливо я не права. І в жодному разі, не говорю, що така тенденція стосується усіх й усього. Але, за моїми спостереженнями, цей напрямок вже набрав колосальних обертів. Якщо я права, то з таким світоглядом «слонячої мухи», ми скочуємося у прірву