У нас, звісно, трохи інша історія, ніж в уламків західних імперій. Бо ми тільки зараз намагаємося скинути з себе ярмо іншої імперії. Ми логіку деколонізації по-справжньому не пройшли - а наша колишня імперія в неї навіть і не входила - і цього робити не збирається. Але водночас, звертаючись до західного світу, ми себе ведемо ніби ми є його колишньою колонією. "Ви нам винні ось це", "коли ви нам дасте це", "чому ви нас не захищаєте тут", "чому ви не вирішуєте наші проблеми тут". Інколи таке враження, що ми несвідомо хочемо замінити Москву на якусь іншу столицю. Хай і цивілізованішу.

Власне, це постійний дискурс нашої влади назовні. Який схожий на дискурс деяких африканських правителів-деколонізаторів. Це дискурс "допоможіть нам", а не - "чим я можу вам допомогти". Він зручний, бо дає право на повну безвідповідальність. "Провина завжди десь там".

Я не заперечую, що західний світ часто сліпий щодо нас. Передусім щодо безпекового вакууму, в якому він нас залишив. Чому? Бо завжди сприймав нас як колонію іншої імперії. І це його помилка.

Читайте також: Без запиту на консервативну еволюцію

Але наш підхід має змінюватися теж. Ми не йдемо від однієї імперії для того, щоб стати колонією іншої. Ми не можемо залишатися в логіці, що "винні завжди вони" - бо ця логіка принижує. В ній неявно міститься натяк на те, що "винні завжди вони, бо вони - наші пани", "бо вони наші колонізатори", "бо вони сильніші".

Нам важливо мислити в логіці пост-деколонізації. Тобто в логіці рівності. Так, є деякі зовнішні сили, які винні перед нами. Але ми перед собою винні теж. І відповідальні за себе теж. Саме тому, що ми - суверенні на своїй землі. Саме тому, що ми не є колонією.