Більшість українців зараз розглядають російську агресію проти їхньої країни як спробу Кремля відновити імперію. Тому бачать свій антиімперіалістичний опір як форму деколонізації. З цим згідні багато жителів Східної Європи, пише Олександр Мотиль для The Hill, інформує UAINFO.org з посиланням на Gazeta.ua.

Західні вчені також борються з проблемою деколонізації. Причому одні приймають цей термін, інші опираються. Деякі журналісти та політики також підтримали ідею деколонізації.

Це не вперше, коли люди думають про деколонізацію. Ще в 1950-х і 1960-х, коли в більшій частині Африки, Азії і Близького Сходу виникали антиімперіалістичні національно-визвольні рухи, деколонізація займала увагу урядів, науковців, журналістів і, звісно, революціонерів.

Через кілька десятиліть швидкий і несподіваний кінець СРСР і така ж швидка втрата ним контролю над східноєвропейськими державами-сателітами багатьох вразила як приклад імперського краху. Таким чином, антирадянські народні рухи, які значною мірою сприяли кінцю того, що президент Рональд Рейган назвав "імперією зла", розглядалися як антиімперські цілі, спрямовані на деколонізацію.

Оскільки розпад СРСР був настільки швидким, російські еліти, які стверджували, що РФ – правонаступник СРСР, зберегли імперський світогляд, що лежить в основі радянської імперії. Більше того, швидкість розпаду означала, що більшість економічних, політичних, культурних та соціальних зв'язків, які пов'язували колишні радянські колонії з російською метрополією, залишилися недоторканими.

В результаті на відміну від більшості імперій, які розпадаються і втрачають території протягом десятиліть чи століть і тому поступово пристосовуються до втрати імперського статусу, раптова заміна радянської імперії безліччю незалежних держав була розцінена російськими елітами як кричуща несправедливість щодо Росії. Або, як сказав Володимир Путін у 2008 році, "найбільша геополітична катастрофа ХХ століття".

Читайте також: Мовна деколонізація України. Чи спалив би себе Олекса Гірник сьогодні?