Ірак повністю звільнений від терористів "Ісламської держави", де вони захопили найбільше території і де були облаштовані їхні головні бази — про це 10 грудня оголосив прем’єр-міністр Іраку Хайдер Аль-Абаді. Також він призначив цей день Днем перемоги над тероризмом і вшанував пам’ять загиблих у 4-річному конфлікті.

Останній анклав сил "ІД" впав 9 грудня. Іракська армія завдала поразки останнім групам терористів у боях біля кордону з Сирією і остаточно поховала "халіфат" у пісках пустелі Анбар. Рештки терористів втекли до Сирії, де або потрапили до рук сирійських курдів, або зустріли свою загибель на полях битви навколо міста Аль-Букамаль, або ж під виглядом біженців рушили на північ до кордону з Туреччиною.

Але чи надовго поховали терористів у пустелі? І що буде далі з Іраком після виснажливої, страшної війни, яка зруйнувала півкраїни та понад 6 мільйонів життів?

Без сумніву, військова поразка терористичної мережі "Ісламська держава", що пафосно виникла у червні 2014 року як квазідержавне утворення з середньовічними внутрішніми порядками, стала тріумфом для іракського народу. Ірак зберіг свою територіальну цілісність, уникнув розпаду на кілька протиборчих анклавів, закопав страшну, загрозливу ідеологію, яка була спрямована на роздмухування ще більшого конфлікту між народами та громадами.

Та водночас ця подія — велика трагедія. Адже коли війна відійде на задній план, на поверхню випливуть ті величезні проблеми, які ця війна породила за останні 4 роки. Глибокі рани на тілі Іраку та у головах людей, які вони завдали один одному під час війни, знову почнуть кровоточити. Ігнорувати їх буде неможливо, адже нагальною потребою стане лікування та реабілітація. А, як відомо, "будувати мир набагато складніше, аніж вести війну".

Читайте також: Сирія: виведення військ чи імітація?

Після падіння "халіфату" Ірак перейде від періоду перманентного конфлікту до періоду перманентних переговорів та відновлення. Світові ЗМІ заберуть з країни журналістів, а їхня увага зміститься з Іраку на інші "гарячі точки", які можна буде "смакувати" в ефірах. Увага населення також буде зміщена від полів битви та передової на свої зруйновані будинки, перебиту інфраструктуру, знищені лікарні, розколоті родини. До країни почнуть повертатися біженці, міста почнуть відбудовувати, а навчання — відновлювати. Все це на тлі післявоєнної розрухи в цілих регіонах, загального сум’яття, невизначеності та психологічної збентеженості людей, посттравматичного синдрому серед військових, розколу між етно-релігійними громадами країни. Перед країною, її урядом і населенням постануть проблеми, від розв’язання яких залежатиме, без перебільшення, майбутнє країни. І ці проблеми будуть набагато важчими, аніж війна з "Ісламською державою". Які ж це проблеми? Ну, ось топ-5…

Політична нестабільність. Поки вся увага ЗМІ була прикута до терактів і операцій урядових військ проти терористів "Ісламської держави", дуже мало приділялося часу внутрішній іракській політиці. А у ній проблем вистачає й донині, адже політичні еліти Іраку розколоті між собою не менше, аніж були до війни.

Коли війна відійде на задній план, на поверхню випливуть ті величезні проблеми, які ця війна породила за останні 4 роки
Головною політичною силою Іраку є шиїтський партійний блок "Дава". Ця партія керує парламентом з 2005 року, коли зайняла перше місце на виборах. Партія розколота на два ворогуючих блоки: прихильників нинішнього прем’єр-міністра Хайдера Аль-Абаді та соратників колишнього прем’єра Нурі Аль-Малікі. На думку багатьох, саме дискримінаційна стосовно сунітів політика останнього й довела країну до кризи та призвела до піднесення терористів "Ісламської держави". Аль-Малікі усунули з посади у 2014 році під тиском американців. Але він мріє повернутися у крісло прем’єра, і через це між двома таборами в партії виникають конфлікти. Через такі внутрішньополітичні чвари парламент кілька разів був паралізований.

До того ж існує й третя сторона міжшиїтської іракської політики — проповідник-реформатор Муктада Ас-Садр і десятки тисяч його прихильників у Багдаді. Він виступає за реформування політичного апарату Іраку та критикує нинішній уряд за провал реформ та корупцію. Часто Ас-Садр мобілізує своїх прихильників на масові демонстрації та страйки. Навесні цього року, наприклад, вони зуміли ненадовго захопити парламент країни та "Зелену зону" - дипломатичний квартал і центральний район Багдада. Муктада Ас-Садр має власні воєнізовані підрозділи, які раніше називалися "Армія Махді" та протистояли американським окупаційним військам після 2003 року. Зараз вони входять в про-іранський альянс "Сили народної мобілізації" та воювали проти терористів "Ісламської держави".

Здивую, але є й четверта політична сила в іракській шиїтській шахівниці — великий аятола, духовний лідер іракських шиїтів Алі Аль-Сістані. Він має конфлікт з Муктадою Ас-Садром і також має власні воєнізовані формування під назвою "Армія Бадр", які теж воювали разом з іракськими військами з 2014 року.

Читайте також: Чи справді завершилася "сирійська авантюра" Путіна

Така ситуація актуальна не лише для шиїтів, але й для інших народів. Політично розколоті й суніти. Серед них існують близько 40 політичних партій. Ті, що представлені в парламенті, не можуть об’єднатися, адже мають надто різні погляди на розвиток країни та різних фінансистів з-за кордону. Наприклад, Іракська ісламська партія — найбільша сунітська політична сила у парламенті — пов’язана з ісламістським рухом "Брати-мусульмани" та фінансується Катаром. Інші партії мають зв’язки з Саудівською Аравією, Туреччиною, ОАЕ. Одним із найвпливовіших сунітів в іракській політиці є спікер парламенту Салім Аль-Джубурі. Окрім того, що він є членом впливового племені Аль-Джубурі, Аль-Джубурі має політичну вагу, яка часто використовує проти шиїтського уряду Аль-Абаді.

Не краща ситуація й з курдами. Після нещодавнього референдуму про незалежність Іракського Курдистану розкол між курдськими політичними силами лише посилився. Дві головні курдські фракції перебувають по різні боки барикад щодо політичного майбутнього Курдистану та Іраку в цілому — це "Патріотичний союз Курдистану" (клан Талабані) та "Курдська демократична партія" (клан Барзані). Ще є третя політична сила — партія "Горран", яка перебуває в опозиції.

Така фрагментація політики в Іраку може призвести до чергового етапу внутрішньополітичних чвар, через які нагальні соціально-економічні проблеми після війни буде складно вирішити.

Недовіра населення до влади. Протягом останніх років, попри перемоги уряду над терористами, які ненадовго заглушали народний гнів і невдоволення політикою влади, довіра населення до урядовців впала. Корупція, відсутність реформ, розруха, економічна криза та внутрішньополітичні чвари — все це викликають в людей відразу та ненависть до політиків, особливо на тлі війни, яка добила їх остаточно. Чимало людей взагалі вважають, що саме іракський уряд винний у тому, що дозволив терористам підняти голову в 2014 році. Прем’єр-міністр Нурі Аль-Малікі, зусиллями якого цей конфлікт лише посилився, став вкрай одіозною і "токсичною" фігурою в іракській політиці.

Серед населення часто лунають заклики притягнути до відповідальності тих політиків, які сприяли розростанню конфлікту або допомагали терористам. Це також буде важливим випробуванням для влади. Крім того, через недовіру населення до влади зростає й радикалізація безробітної молоді, що через пару років може знову призвести до реваншу терористів "Ісламської держави" або будь-якої іншої ісламської екстремістської організації, яка паразитуватиме на хаосі та невизначеності в Іраку, пропонуючи людям просту модель побудови суспільства.

Взаємна недовіра між людьми. Величезним випробуванням для Іраку після "халіфату" стане соціально-психологічна реабілітація людей, які зазнали страшних переслідувань під час війни з боку бойовиків "ІД". Війна посіяла зерна недовіри між громадами, різними народами та конфесіями. Єзиди зненавиділи курдів, курди посварилися з арабами, ассирійці конфліктують з туркоманами, суніти все ще підозріло ставляться до шиїтів.

Підтримка терористів "Ісламської держави" у 2013-2014 роках кількома великими сунітськими племенами теж лишила неприємний осад у людей. Біженці, які повертаються додому, вже не можуть спокійно жити поряд зі своїми сусідами іншої релігії/племені/народу — занадто висока недовіра вирує у повітрі, а деяких людей й досі живі спогади того, як їхні співвітчизники допомагали терористам винищувати "єретиків". Це загрожує спалаху масових взаємних убивств на ґрунті ненависті та помсти. Владі необхідно буде продемонструвати, що вона готова притягнути до відповідальності всіх без винятку, а суди мають виносити справедливі рішення. Без цього іракці все більше вдаватимуться до лінчувань та кровної помсти.

Читайте також: Два глухі кути в Сирії

Розслідування злочинів. Зараз розгортається цікава бюрократична та дипломатична боротьба між Іраком і ООН щодо того, хто та як судитиме взятих у полон терористів "Ісламської держави" та їхніх прихильників. Ірак наполягає на тому, що може зробити це сам і вважає суд над ними своїм моральним правом. Однак ООН заявляє, що Ірак не може судити бойовиків, оскільки має упереджену позицію, а терористів варто передати під міжнародний трибунал. Крім того, каменем спотикання між сторонами є смертна кара, яка діє на території Іраку як вища міра покарання. Нещодавно в Іраку за рішенням суду повісили 38 засуджених за тероризм, що викликало обурення в ООН.

Післявоєнна відбудова. Неабиякий головний біль для іракського уряду вже зараз починає обговорюватися серед політиків: за які гроші відновлювати інфраструктуру країни та міст? За останніми даними, збитки від 4-річної війни в Іраку становлять понад 100 млрд доларів. Натомість у проекті держбюджету, який ухвалили у квітні 2017 року, уряд визнав, що має "діру" у 18 млрд. доларів. Це приблизно 15% від ВВП Іраку. При цьому країна витрачає понад 10% на війну — зарплати різним військовим і воєнізованим формуванням.

Для всіх очевидно, що розбудова Іраку після війни відбуватиметься за активного залучення іноземних інвестицій. Але які саме партнери прийдуть на допомогу Іраку і чи буде це на користь країні? Наприклад, Туреччина вже наголошувала на готовності вкласти гроші у відбудову тих територій, на яких проживає лояльне до неї населення, а у такий спосіб Анкара може їх узалежнити від себе. За можливість відновити Ірак борються також Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Кувейт, США, Франція, Велика Британія та інші. До того ж Іраку вкрай необхідно провести реформи, які також вимагають великих капіталовкладень. Відповідно, після війни проти тероризму Ірак порине у війну фінансову.

Коли війна відійде на задній план, на поверхню випливуть ті величезні проблеми, які ця війна породила за останні 4 роки
А що ж терористи "ІД"? Після своєї військової поразки вони підуть у підпілля та чекатимуть на можливість реваншу — нову кризу, яка охопить країну, на хвилі якої вони знову зможуть реалізувати якийсь свій проект. Пропаганда "ІД" все ще існує на просторах інтернету та в арабомовному сегменті соціальних мереж.

Вербування нових прихильників бойовиків для організації терактів — триватиме. Іракська влада матиме надзвичайно складне завдання: сформувати такий інформаційний дискурс, щоб перемогти пропаганду терористів і зробити їхні ідеї неактуальними та непопулярними, а для цього потрібен комплексний підхід, який поки що не розробили ані Ірак, ані його союзники у США та Європі.

А поки що терористи перемістять свої бази в інші країни — більш сприятливі для координації своїх дій. Це насамперед Африка (Лівія, Єгипет, Малі, Нігерія, Нігер, Чад, Сомалі) та Південно-Східна Азія (Малайзія, Бангладеш, Індонезія, Філіппіни). "Халіфат" зник, але його контури та тінь лишилася, і зараз вона шукатиме, яку країну знову накрити.