Перше, що маємо розуміти, людина, яка опиняється у полоні, проходить кілька стадій у своєму психологічному стані. Це прояви мужності, патріотизму, певної віри. Потім наступає страх смерті, страх тортур, невідомість. Людину піддають певній психологічній обробці, залишають без сну, піддають приниженню. Далі її лишають без світла і без будь-яких ознак зовнішнього світу. Притому постійно говорять, що вона нікому не потрібна.

У людини поступово починає згасати надія, виникає втома і зникає довіра до будь-кого. З’являється певна інфантилізація. Вони можуть дуже болісно і по-дитячому реагувати на дуже прості речі. Наприклад, якщо у них забрати навіть якусь дрібницю, тряпочку чи щепочку, починають плакати як діти. Намагаються битися, сваритися, а потім ці люди, як діти, миряться один з одним. Втрата довіри, втрата контактів – це те, що застосовується до людей в полоні.

Окрім цього є психологічна, емоційна або ідеологічна обробка. Це те, що відбувалося із Надією Савченко, коли до неї допускалися певні люди і певна інформація.

Після того, як людину із полону звільняють, в неї відбувається т.з. психоз колючого дроту, тобто певний злам. Цей стан дуже небезпечний. У них погіршується концентрація уваги, є нічні жахіття, вони не можуть повноцінно спати, сплять по кілька хвилин, а далі не можуть заснути. У них є певні прояви сильного і раптового збудження, і так само раптове згасання. Людина знаходиться в депресії.

Читайте також: Как Путин использует в своих целях обмен пленными на Донбассе

Але є певні методики, як працювати із колишніми полоненими. На сьогодні найкращою вважається методика "рівний рівному". Люди, які пережили полон, найперше, що втрачають - це гідність. Йде постійний тиск і приниження почуття їх власної гідності, а друге, вони втрачають довіру до будь-кого. І оцей момент, коли людина відчуває себе на одинці сама з собою, коли їй здається, що ніхто її не розуміє, краще за все вона почуває себе рівним рівному. Це середовище із колишніми військовими і військовополоненими, люди, які все це пережили і впорались. Вони надають групову підтримку людям, які проходять адаптацію.

У нас в Україні є такі програми, непогано працюють і думаю, до полонених буде застосовуватись саме ця методика. Загалом же із військовими працюють військові психологи, які відрізняються від суспільних психологів. Наприклад, американці, усвідомлюючи небезпеку потрапляння людини в полон, проводять тренінги для військових. Тобто людей вчать заздалегідь, як захищати свою психіку під час допитів, як боротися з втомою, як їм уявляти світ в умовах повної ізоляції. Нам теж треба буде цьому вчитися і у нас є великий брак саме військових психологів.

Якщо говорити конкретно про військовополонених, яких вчора відпустили, і того, що з ними може бути, то безумовно, у них буде тривога, депресія, порушення сну. Це реакція психіки, яка була в постійному напруженні або в очікуванні смерті, тортур чи втрати довіри. І тут раптово все в житті в людини ламається. Такі стани продовжуються від півроку до півтора-двох. Буває, що і через 4-5 років людям сниться концтабір і що вони потрапляють в полон. Їм доведеться перепроходити важку і виснажливу реабілітацію.

Читайте також: Об одном освобожденном наемнике

Ще один момент, який допомагає в цей період. Це зміна оточення, фізичні навантаження, спорт. Тобто щось таке, що фізично виснажливе. Бо в людини, яка не володіє власним часом, не контролює власний простір, єдине, що залишається - власне тіло, яке постійно знаходиться в очікуванні напруги. Тіло – це як останній бар’єр власного "я". Тому сильні фізичні навантаження допомагають і такий період.

І найголовніше, вся країна знаходиться в такому стані. Будь-хто може опинитися в небезпеці. Люди ж їздять на окуповані території до родичів і можуть потрапити в полон або на допит. Тому українцям слід знати, як почуватись в такому стані, як не втратити надію і як визволення.