"Угу", лаконічне й коротке, суворе та беземоційне, як сірий кубокомунізм спальних районів – є універсальною формулою контакту нашого багатостраждального народу. Сусіди, держслужбовці, продавці та продавчині, маршрутники, кондукторки, лікарі старих радянських поліклінік, вахтери, вахтерки й навіть вахтерята, дизайнери й менеджери кадрів – усі люблять цю просту, лаконічну та сувору формулу.

– Добридень! – кажеш ти їм.

– Угу, – відповідають вони.

Читайте також: Коли контакти не ведуть до глибини спілкування, а перешкоджають їй

– Дякую, – лестишся до них ти.

– Угу, – дивуються вони.

– Гарного дня! – не втрачаєш надії ти.

– Угу – скептично бурмотять вони.

"Угу" є мінімумом комунікації, відповіддю без відповіді – тим, що не дає тобі права на розмову, але дає тобі право на контакт. Це формула підтвердження: пароль прийнято, тебе пропускають, твоє існування мовчазно схвалюють, ти пройшов тест, іще не наш, але вже й не не наш, ти зачекинився в їхньому суворому світі, оточеними ворогами, злісними родичами, жорстокими начальниками та бовдурами-клієнтами (включно з тобою).

Ну гаразд, кажуть тобі вони, ми тебе сьогодні не вб'ємо, ми не розчавимо тебе своїм гнівним поглядом, ми нє-откроїм-на-тєбя-рот, ми дамо тобі ще один шанс, існуй собі й далі, ти нам не заважаєш, угу.

Читайте також: Межі соцмереж: коли варто закрити фейсбук

Ти не з нами, в нашому раю, але ти й не в пеклі. Ти – в угу.

У католиків є чистилище, між праведними і грішниками. У нас є "угу", наша альтернатива пеклу і раєві, величезне магічне море байдужого прийняття, яке дозволяє не робити вибору між "так" і "ні".