Про те, що російська мова (церковнослов’янська) насправді була високим варіантом української, свідчить те, як писав греко-католицький священик Йосип Левицький у Галичині у першій половині 19 ст.

Читайте також: Чому маємо по краплі вичавлювати із себе... Чехова

У той час, як в Україні Котляревський, Основ’яненко й передусім Шевченко обрали альтернативний шлях – почали писати народною мовою, відмовившись від високої (церковнослов’янської, якою писав Сковорода), Левицький іще продовжував нею писати, хоча росіяни уважають, наче він писав сумішшю церковнослов’янської і русинської мов. Брехуни.

Читайте також: Природа зневаги й ненависті до української мови в Україні

Українські мовознавці, як це вже зробили наші історики, мусять написати, що високий варіант нашої мови росіяни поцупили точнісінько так, як і наше ім’я національне. Росія – це ще та оборудка світового масштабу.