Друзі дивуються, з якого дива я систематично вписуюсь за УПЦ КП, якщо завжди украй прохолодно ставився до усіх релігій і нещадно критикував церковні організації. Все дуже просто, проілюструю одним випадком:

Вчора традиційно гостювали в тітки у селі. З цікавості гортав список каналів, бо в новорічну ніч фоном стояв "zik" і там був дуже навіть хороший святковий ефір. А цікаво глянути зріз по ефірам більшості мейнстрімових каналів. Все як завжди, тож зупинився на "5"-му. Там якраз була серія інтерв'ю - застав фінал розмови із Шевчуком (УГКЦ) і продовження з Філаретом. Уривок з його виступу:

"Ми повинні докладати більше зусиль, щоби на Україні наступив мир. Але мир нам потрібен не будь-який, бо мир може бути і в неволі. Якби Україна підпорядкувалась би Росії - мир би наступив, але ми були б рабами. Але ми не хочемо такого миру. Ми хочемо справедливого миру - тобто миру у свободі. Тому й співаємо "душу й тіло ми положим за нашу свободу". Тому святкуючи Різдво Христов, свято миру, ми прагнемо до миру, але ЧЕРЕЗ ПЕРЕМОГУ до справедливого миру".

Читайте також: Долгая дорога к созданию Единой поместной православной церкви в Украине

Ніби й нічого нового - схожі тези лунали протягом інших публічних виступів Філарета. Але цікаво, що він говорить це і під час Різдва, коли аудиторія менш за все думає про такі речі як війна, і говорить у відповідь на якесь рядове банальне питання, тобто у його системі приорітетів ця тема на одному з перших місць.

Тим паче, Філарет і УПЦ КП від початку війни безкомпромісно задекларували свою лояльність до України, не прикриваючись тарабарщиною про мир, любов, братів і оце от усе, що згадують лідери християнських громад, коли треба морознуться від стрьомної теми. Всі ці роки війни і дотепер, структура КП продовжує говорити про це своїй аудиторії під час богослужінь та інших форм комунікації (це справило на мене серйозне враження, коли під час богослужіння на Великдень, молодий священник кілька разів згадав військових та подякував за оборону громади). Це дуже важливо.

Ну й під час служби на Донеччині, я стикався лише з священниками Київського патріархату - і протестантами, а майже все адекватне капеланство рекрутувалось із лав Філаретової церкви - справа не обмежилась виключно декларативною підтримкою.

А в цей же час є ніби зашифровані (насправді ні) колаборанти під виглядом УПЦ МП, які попри колосальну низку зашкварів та іміджевих втрат, досі мають більші ресурси й можливості, ніж Філарет та його церква.

І на цьому фоні якось очевидно, що варто підтримати саме ту церковну структуру, яка в момент кризи і в подальшому, демонструвала свою лояльність та підтримку нашій державі.

Коню ясно, що УПЦ КП не битком набита святими людьми, там є свої упороті персонажі, корупція та все те лайно, що ми намагаємось вибити з українського суспільства. Але це вже "наші хлопці", з якими можна дискутувати на спільній платформі.

Читайте также: Мощі адмірала Ушакова чи свинячі кісточки – нова афера шахраїв із Московського патріархату. ФОТО

І якщо УПЦ МП можна класифікувати як чужу нам, нав'язану та окупантську мережу, підпорядковану Москві, яка велику частину доступних ресурсів кладе на дебілізацію населення і поширення ворожої пропаганди (а іноді і зброї), то УПЦ КП - це вже питомо українська церква, яка обстоює такі ж цінності, як і українська армія. Тому її розширення та укріплення на "релігійному ринку" - об'єктивно хороший для нацбезпеки і країни процес. Хоча слідуючи цій логіці, важливо не давати індулігенцій і не закривати очі на якісь негативні явища.

Тому у своєму ставленні до церкви - я не змінився ні на йоту. Але поки Київський патріархат слідуватиме даним курсом - буду їх підтримувати, як і будь-яку іншу проукраїнську адекватну церкву. Як я і сказав на початку - все дуже просто.