Європейський експерт Ґустав Ґрессель у коментарі аналітичному центру European Council on Foreign Relations заявив про необхідність проведення точкових арештів рахунків членів української влади – як запоруку недопущення встановлення ними режиму, схожого з тим, який був за Януковича.

Далі наводимо переклад статті повністю:

3 січня прохання екс-президента Грузії Михайла Саакашвілі про надання притулку в Україні було відхилено, таким чином було усунуто ключову перешкоду для його депортації до Грузії. Якщо його депортують, він, швидше за все, буде відданий публічному суду без справедливого шансу на захист.

Після того, як Саакашвілі перейшов до табору опонентів президента Порошенка, українська влада докладає усіх зусиль, щоб позбутися нового політичного противника. Організована у радянському стилі кампанія з переслідування розпочалася з того, що Саакашвілі позбавили українського громадянства (посилаючись на рішення, яке більшістю незалежних експертів назвали незаконним), потім позбавили його можливості в'їхати в Україну, а його помічників піддали безпричинним арештам.

Генпрокурор України Юрій Луценко спробував провести власне показне розслідування щодо Саакашвілі, яке йому довелося закрити 13 листопада, формально через слабкість доказів, але фактично через тиск з боку ЄС і США.

Зрозуміло, Саакашвілі не безгрішний, але розгорнута проти нього кампанія демонструє небезпечну ступінь, з якою судова система і апарат служби безпеки України знову втягуються у брудну політичну гру. Сам Луценко при режимі Януковича був жертвою показового судового переслідування. Тепер він робить це в інтересах Порошенко.

Читайте також: В Украине вопрос стоит ребром: либо нынешняя клептократия сохранит власть, либо будет повержена — Deutsche Welle

У той час, як розгортається дія "саги про Саакашвілі", правлячі партії зайняті демонтажем найефективнішого антикорупційного агентства, яке коли-небудь існувало в Україні. 6 листопада "Блок Петра Порошенка" і "Народний фронт" внесли на розгляд законопроект, який закликає звільнити Артема Ситника з посади голови Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і посилює політичний контроль над цим органом.

"Злочин" Ситника полягає в тому, що він пред'явив звинувачення у корупції і хабарництві займаючим високе положення олігархам, радникам президента і синові колишнього прем'єр-міністра. Незважаючи на те, що міжнародні спостерігачі оцінили розслідування НАБУ як абсолютно обґрунтовані, судова система України відмовилася розглядати всі випадки.

Міжнародний тиск досі заважав Верховній Раді провести остаточне голосування по законопроекту, але ймовірність його прийняття залишається високою в тому випадку, якщо Захід не відволічеться на інші проблеми.

Більш того, цей законопроект є лише верхівкою айсберга в війні українського істеблішменту проти активістів-антикорупціонерів. Пройшли арешти слідчих НАБУ, офіси бюро обшукало СБУ, було видано низку адміністративних розпоряджень, націлених на те, щоб заблокувати доступ інформації в НАБУ або, навпаки, завантажити його потоком непотрібної "інформації", що підлягає обробці – в цей час підозрювані отримали можливість сховатися.

Читайте також: "Конфіскація століття" від Генпрокурора виявилася мильною бульбашкою?

Судова система також багато в чому скомпрометована. Двадцять п'ять із ста тринадцяти суддів, нещодавно призначених в оновлений Верховний суд України, не відповідають критеріям доброчесності: вони володіють активами необґрунтованого походження та/ або займалися справами, які визнані тепер політично мотивованими або такими, що порушують права людини, що підтверджено Європейським судом з прав людини.

Вакансії нового Державного бюро розслідувань (ДБР), яке повинно займатися розслідуваннями корупції високого рівня в Генпрокуратурі (ГПУ), були заповнені без дотримання належної прозорої процедури, "новоспечені" керівники є вихідцями з лав "старої доброї" державної прокуратури. Такої ж непридатної якості висунуті пропозиції Порошенка про антикорупційні суди – вони суперечать рекомендаціям Венеціанської комісії та не забезпечують необхідну для такого важливого органу незалежності від представників політичної та судової верхівки.

Електронні декларації про доходи та власність державних службовців до сих пір не стали підставою кримінальних переслідувань, і в першу чергу тому, що Національне агентство з питань запобігання корупції (НАПКА), яке повинно стежити за електронними деклараціями, знаходиться під контролем олігархів.

На додаток до всього цього восени 2017 року було здійснено ряд атак на активістів-антикорупціонерів, керівників НУО та журналістів-розслідувачів. Список прийомів, використовуваних для підриву активності розслідувачів, великий – від політично вмотивованих арештів, до фальсифікації доказів, організації протестів, відкритого переслідування і залякування.

Своїми діями президент Порошенко швидко зводить нанівець прогрес в області встановлення верховенства закону і поділу гілок влади, досягнутий в Україні після Революції гідності. Якщо це буде продовжуватися далі, Україна знову стане квазіавторітарною клептократією, в якій купка можновладців використовуватимуть державний апарат для обслуговування своїх приватних інтересів.

Європу особливо турбує те, що українські еліти реалізують цю повістку, називаючи себе "проєвропейськими" та претендуючи на те, що вони ведуть країну до зближення з Європою. Але події останніх місяців свідчать про те, що при нинішній якості політичного класу влада не зможе забезпечити Україні європейське майбутнє. Як і в Молдові, прагнення до особистого збагачення нібито "проєвропейських" політиків тільки дискредитує цінності Європейського Союзу, зменшує його вплив і зриває процес реформ всередині країни. Тому ЄС повинен діяти негайно, якщо він хоче зберегти довіру до програми Східного партнерства.

До сих пір дипломатичні протести з боку Сполучених Штатів, Європейського союзу і Міжнародного валютного фонду запобігають реалізації гіршого сценарію. ЄС відмовився надати Україні третій пакет макрофінансової допомоги, але це не заважає подальшому ухиленню країни від демократичного курсу, враховуючи, що тепер у неї є можливість позичати кошти на фінансових ринках.

ЄС погрожує призупинити дію безвізового режиму (введеного після впровадження реформ в 2016 році), оскільки Україна сьогодні не відповідає критеріям його дії. Європейські лідери, зі зрозумілих причин, тягнуть, не бажаючи виконувати це попередження, адже це зашкодить середньому класу українців, а не корумпованій еліті.

Набагато кращим інструментом може бути цільове заморожування розміщених в Європі активів, що належать корумпованим і блокуючим реформи членам української влади. Це стане чітким сигналом напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року про те, що ніхто в Європі не вважає уявні "проєвропейські" еліти України такими. Більше того, загроза переобрання і збереження влади, це, схоже, єдина мова, яку розуміє Порошенко.

Багато європейських лідерів намагаються не вступати у пряму конфронтацію з керівниками України, побоюючись, що це завдасть шкоди справі боротьби за незалежність і суверенітет щодо Росії. Але ці коливання недоречні. Корупція і суверенітет – питання різних площин, їх і слід розглядати як такі.

Україна як держава заслуговує на те, щоб отримати підтримку в боротьбі за збереження територіальної цілісності, тому що Росія незаконно вторглася і анексувала частини цієї країни. Поведінка Москви жодним чином не може бути виправдана або названа прийнятним винятком з правил через те, що чиновники України корумповані. Точно так же, якщо нинішній український уряд не виконає своїх обіцянок, що стосуються боротьби з корупцією (прийнятих в рамках Угоди про вільну торгівлю між ЄС та Україною), це повинно спричинити наслідки, незалежно від того, що йде боротьба з Росією.

Головні вимоги Революції гідності мали на меті перетворення України в країну, де панує верховенство закону, рівне шанобливе ставлення до всіх громадян, де діє система стримувань і противаг для запобігання незаконного збагачення політичних еліт. Порошенко і його уряд зазнали невдачі щодо всіх цих вимог.

Все чіткіше видно, що його адміністрація перетворює нову Україну в дзеркальне відображення старої України. Європейські лідери не повинні прикривати таку деградацію геополітичними інжирними листям.

Оригінал на European Council on Foreign Relations

Переклад: Андрій САБАДИР, спеціально для UAINFO