Якщо відкидати військовий шлях, то реінтеграція Донбасу можлива лише за однієї умови: коли Україна дасть населенню окупованих територій роботу, достойні зарплати і пенсії. Сьогодні переважна більшість людей по обидва боки розмежувальної лінії виживає, а не живе і думає тільки про пошук грошей.

Побувавши днями в зоні АТО та проїхавши вздовж лінії фронту, я мала можливість поспілкуватися і з військовими, і з місцевими мешканцями.

Громадянське суспільство тут знаходиться в зародковому стані, а життя залишається вкрай важким. Переважну більшість вищі матерії не цікавлять. Розбудова держави, її місце у світовій геополітиці, євроінтеграція, реформи, інтеграція у світову торгівлю, розвиток науки та технологій – тут нікого не турбують. Люди не бачать зв'язку між власною активною позицією та якістю їхнього життя. Головне – де взяти гроші на виживання, харчування і лікування саме зараз. І хто їх дасть – той стане другом.

Трохи краща ситуація у Маріуполі, Бахмуті та інших великих містах – тут за час війни багато хто усвідомив, що несе із собою "русский мир", і це стимулює у людей громадянську активність. Вони мріють про силу, економічний розвиток, працюють, свідомо навчають дітей українській мові, хоча самі нею ніколи не спілкувалися...

Але, на жаль, вони не є більшістю, критичної маси свідомих громадян в цьому регіоні досі немає. Активна меншість, яка сформувалася за роки війни на прифронтових територіях, поки що не може змінити загальну картину, яку визначає пасивна більшість.

Читайте також: Зачем на Донбассе воюют наемники абхазы и осетины

В багатьох людей також немає жодної самоідентифікації – національної, державної, цивілізаційної. Їм байдуже, хто керуватиме, головне, щоб зарплата була вчасною і якомога вищою. Виживання – є сенсом життя депресивних територій.

Звідси невтішний висновок: Україна може бути потрібна таким людям в першу чергу як джерело грошей. Про якийсь ментальний, духовний чи ідеологічний зв'язок поки що взагалі не йдеться. Від України можна тільки щось вимагати, звинувачуючи її в усіх гріхах, але безкорисливо брати участь у її відродженні мало хто хоче.

Якщо така ситуація склалася на підконтрольних Україні територіях, то що вже казати про настрої населення на окупованих землях?

І чи здатне наше суспільство сьогодні "переварити" реінтеграцію Донбасу? Адже ми самі знаходимося не в найкращому стані з точки зору самоорганізації та відповідальності за власну державу і власне майбутнє. Боюся, що ні. У випадку повернення цих територій наше слабке суспільство буде підірване мільйонами байдужих та негативно налаштованих до України людей. Це може стати справжньою катастрофою для нашої держави.

Нам загрожує не тільки сьогоднішня війна, але й завтрашній мир. І до цього миру ми маємо готуватися вже сьогодні: самим включатися у суспільні процеси, солідаризуватися, будувати міцне громадянське суспільство, яке не здатне буде зруйнувати ані армія агресора, ані внутрішні вороги, ані наші співвітчизники, які поки що перебувають в соціально-депресивному стані.

І в нас немає іншого виходу, як добиватися повернення окупованих територій, адже держава, що себе поважає, не має права поступатися жодним міліметром власної землі. І ми будемо це робити – свідомо, активно і виважено.

Читайте також: На Донбасі розпочалася нова фаза загострення – Хуг

Чи здатні ми уникнути катастрофи, яка може відбутися після реінтеграції Донбасу? Так, здатні.

Справжня реінтеграція – це не тільки повернення територій та населення до правового поля України. Це, насамперед, включення людей у наші правила гри, в наші суспільні процеси.

Всі вони – активні і пасивні, свідомі і не дуже – наші співвітчизники. І завтра вони можуть стати важливим чинником відродження України, адже людський ресурс – є найдорожчим для будь-якої держави.

Ми маємо бути достатньо сильними, мотивованими, солідарними та ідейними, щоб створити таке середовище та ментальне поле, яке розчинить та підпорядкує собі кожного, хто в це поле потрапить. В іншому випадку ці люди розчинять у своєму полі нас, і тоді на майбутньому нашої країни можна поставити хрест.

А ще – ми маємо забезпечити всередині країни такий рівень життя, щоб кожен її громадянин почувався гідно і комфортно. Адже всі, зрештою, хочуть одного: безпеки, спокою та добробуту. І тоді більше ніколи ні в якого сепаратизму не буде жодного шансу.