Те, що служба сервісу і тренування в SPORT LIFE – російськомовна, не вибивається з загального правила сфери обслуговування Києва, столиці України. Коли тебе зациклено обслуговують без підлаштовування під україномовного клієнта російською - це ми вже звикли й терпимо. Але коли під час заняття з аквааеробіки з модною назвою "AQUA STRONG" хлопчина-тренер аби вгодити жіночкам врубає на 45 хвилин хіти Алєгрової, Буланової, Шури і іже з ними... 

А потім ти бачиш, як жіночки, а разом з ними й молоді дівчата ностальгічно і з неприхованим азартом підспівують під свої водні дригалки "бухгалтєр, мілий мой бухгелтєр", "угнала тебя, угнала - ну і что же тут крімінального...", ти з огидою і з почуттям "національної стурбованості" розумієш, що це і є той спільний культурний простір, який щойно порвав зал.

Я розумію, що кияни не мали вибору двадцять п'ять років тому - до нас на Троєщину не доходили Брати Гадюкіни, але ж до нас і зараз не доходить Даха Браха.

Як там Наташа Влащенко казала - "квоти - це так не цивілізовано й дико, в час передових інформаційних технологій кожен сам собі може вибрати музику за смаком". А Андрухович їй - "це коли мова йде про приватний простір, інша справа з публічним - тут треба "лагідний тиск" держави".

Читайте також: В Україні може з'явитись найвідоміша у світі мережа кав'ярень

Те, що поколіннями українці формували свої артистичні й емоційні вподобання саме публічним медійним простором нашої шансон-країни Алєгрових і Буланових, який зробив потім з них відповідних приватів - прикрий і обурливий факт. Скажімо, я не виключення. Майже весь свій троєщинський підлітковий період я вимушено слухала за відсутності будь-якої альтернативи, цю огидну естетику. І я й досі не знаю кому маю за це пред'явити претензії. І добре, таким чином, розумію безальтернативність вибору українського сходу, де Троєщина була усюдитоталітарносущим Донбасом - і західна чи українська культура просто не доходила до чуттєвої системи цінностей нашого східного громадянина.

Читайте також: Еліна Світоліна піднялася на рекордне місце у світовому рейтингу

Але коли сьогоднішнім простором драйву і спільної енергетики для пересічних актуальних киянок і всього басейну присутніх стає ця блювотина - це страшний діагноз. 

Радійні і телевізійні квоти, як і колись україномовний дубляж, мають зробити свою справу - запроваджувати з розрахунком на майбутні покоління для публічного вжитку іншу, відмінну від цього російського пережитку, естетику. Я не кажу - українську. Просто іншу, бо українське, яке апріорі було, є і буде відкрите до мультикультурності (згадайте чотиримовні гривні УНР, міністерво єврейських справ УНР, найдемократичніше в Європі законодавство захисту прав нацменш) і є тим іншим, на чому має стояти наша демократія. А не на російському маскультурному тоталітаризмові у публічному просторі, який досі форматує наш центр, південь і схід, особливо міста.

В нас же ніколи не було альтеративи у публічному просторі міст України, особливо маю на увазі "київське вікно в українське всесвіт" - усе мало бути заточеним під низькопробний естетичний вимір російської попси. І всі ці "свати" зєлєнського - ціннісно-естетичні наступники Алєгрової, які вже ніби й 4 % партійної підтримки мають, сьогодні виростили нове покоління електорального шансону. І воно обиратиме нову і нову владу країни, своїм легітимним для їхньої колективної естетики культурним простором.

P.S. На релаксуюче завершення групової аквааеробіки плавчинь заспокоював беззубий Шура - "Ты не верь слезам, всё вернётся, после долгих ночей. Былью сладкий сон обернётся – После долгих ночей…". Звучало як попередження... після довгих ночей Майдану....

P.P.S. Після свого "окремішнього" запливу на сусідній доріжці, замість худнути в колективі, я пред'явила претензію тренеру, що пропустила групове заняття, за яке заплачено, через, м'яко кажучи, не актуальний репертуар. І що маю право піднімати питання якості обслуговування клієнтів – тренер дав зрозуміти, що він зрозумів.