Давненько це було, років шість тому. Відтоді, як записався у фітнес клуб "Спортлайф". Із дівчатками, на ресепції, які видають ключі-картки, спілкуюся лише українською. Ну, власне, як і з усіма, в моїй, Богом даній, країні! ;-)

Але... Дві третини із них вперто не бажали зі мною спілкуватися українською.

Я про всяк випадок уточню, задля уникнення непорозумінь в коментарях. Є така штука як "сервіс-клієнт". В Україні це такий собі гарний тон від працівників, спілкуватися мовою клієнта. У моїй ситуації, навіть вчити хінді, урду чи суахілі не потрібно. Я всього лиш прошу, щоб обслуговчий персонал у моїй країні розмовляв зі мною мовою нашої однієї з ним країни.

Спершу почав із дівчатками жартувати, мовляв, російської не розумію, ха-ха, хі-хі. Не допомогло! Потім перейшов на букви закону, відкрив їм секрет, що в Конституції України записана єдина українська мова і розповів про оту штуку "клієнт-сервіс". У відповідь почув: "Мне так удобно, по-русски."

Перейшов до наступного плану дій, одразу ж пішов у кабінет менеджера. Мої тихі, благальні слова, почути, пробачити і зрозуміти мене, як дорогоцінного клієнта, цієї миті було певне чути в іншому кінці зали, на кажучи вже про адміністративне приміщення;-).

Менеджерка пообіцяла допомогти. І справді, вже з наступного тренування – відтоді ВЕСЬ персонал ресепшина став спілкуватися зі мною суто українською. Минали роки, позвільнялися з ресепшина навіть ті дівчата, які зі мною вперто не хотіли українською, але всі решта чомусь продовжували українською. Причому я помітив одну цікаву деталь. Коли я приходив на тренування, новенькі дівчата спершу віталися зі мною російською, потім брали мою картку, робили маніпуляції в комп'ютері (цієї миті, коли вони дивилися в комп'ютер їхні вирази обличчя злегка змінювалися), обмінювали її на ключ від шафки, а коли віддавали вже казали українською: "Будь-ласка і гарного тренування". Спершу я не міг зрозуміти, в чому справа, а потім впіймав момент і зазирнув в комп'ютер. А там все виявилося просто.

Червоним рядком навпроти мого прізвища там було написане розпорядження від менеджерів чи адміністрації. Щось на кшталт: "РОЗМОВЛЯТИ З НИМ ЛИШЕ УКРАЇНСЬКОЮ".

І знаєте, що цікаво? Попри цей напис, я чітко бачу на обличчях цих дівчат, їм приємно зі мною розмовляти українською. Можливо, для них це якийсь fun, якесь приємний виняток з правил, але я відчуваю, з їхнього боку це не якісь там роблені усмішки і надзусилля. Ймовірно, їм приємно це робити до людини, яка не пливе за течією, а допомагає людям навколо трішки змінюватися. І змінювати свою ж країну! В кращий, я сподіваюсь, бік ;-).

А ви кажете, українську мову в Україні хтось затискає? Та хто там її затискає, я вас благаю ;-). Розвивається наша, найкраща в світі, мова!!! Мов парость виноградної лози, плекається!

Я лише трі-і-ішечки їй, в цьому, допомагаю. Як то кажуть, чим багатий!