"Точка неповернення для України" – це метафора. Є чимало суперечок, чи вона насправді існує. Моя позиція така: скільки ми б не робили реформ, якщо не має ключових, нас може знову відкинути назад. Головний виклик для України – це вибудувати сильну життєздатну економіку, бо від неї залежить все: від обороноздатності країни до середньої тривалості життя. Але економіку не вдасться збудувати лише економічними реформами. Передумовою є реформа політичної системи. Це те, що історики, політологи й економісти називають переходом до "відкритого доступу" – тобто до такої політичної системи, де доступ до влади перестає бути головним джерелом багатства. У нас цього переходу не сталося. В цьому сенсі я вважаю, що точка неповернення не пройдена.

Читайте також: Україна потрапила у пастку міжнародної корупції та між жорна геополітичного протистояння світових домінатів

Тут має бути не "гра одного актора", а співдія трьох чинників:

1) влади, яка є під постійним тиском

2) "знизу" (зорганізованого суспільства)

3) "збоку" (зовнішніх акторів, які розуміють, що слабка й корумпована. Україна може легко впасти жертвою російської агресії і тим самим стати слабкою ланкою геополітики, на зразок сучасної Сирії).

У нас поки що найсильнішим є зовнішній фактор, бо сама по собі влада не хоче, а суспільство не може добитися радикальних змін.

Читайте також: Порошенко заморозив цілу низку міжнародних проектів та ініціатив — експерт

Розумію, що такий діагноз може розчарувати, але я не спішив би впадати у депресію. Історія революцій показує, що зовнішній чинник є вирішальним для їхньої перемоги чи поразки. Україна має зовнішню підтримку, принаймні необхідний її мінімум, а Росія обкладена санкціями. Їй не вдалося - хоча вона дуже старається – зламати спільного фронту в ЄС та у Північній Америці.

Не факт, що цей мінімум існуватиме довго і чи його вистачатиме для радикальних змін. Як кажуть, порятунок утопаючого є справою самого утопаючого. Якщо ми самі собі не дамо ради, жодна допомога ззовні не вирішить наших проблем.