Судячи з нової Стратегії націо­­нальної оборони США, світ повертається до змагань наддержав, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Поняття "війна з тероризмом" (із невдалою назвою та без шансів на перемогу) відходить в історію, де приєднається до аналогічно безнадійних воєн із наркоманією та бідністю. Тероризм не знищить Заходу, яким ми його знаємо. Це можуть зробити тільки дві сили. Обидві – національні держави: Росія і Китай. США змагатимуться з ними й іншими суперниками і ворогами, покладаючись на власну могутність, а також військову модернізацію та союзників.

Добре, що все розклали по поличках. Нарешті ми відійшли від ідеї, яка панувала після 1991 року, що супереч­ки нібито свідчать лише про непорозуміння і їх можна вирішити через перемовини й поступки. Національні інтереси багато важать. Іноді виникає конфлікт таких інтересів. Хтось у ньому має перемогти, і зазвичай перемогу забезпечує сила: спершу економічна, політична, а якщо ні, то військова. Мистецтво керування державою полягає в тому, щоб визначати проблеми, розробляти стратегії для їхнього вирішення і зрештою успішно реалізувати ці стратегії.

Отже, час братися за діло. У стратегії виокремлюється три театри дій: індо-тихоокеанський, близькосхідний і європейський (мабуть, найпростіший). Росія в ролі опонента слабка. Союзники, об’єднані НАТО, сильні. Крім того, в нас є загартовані війною українці, які відчайдушно прагнуть допомогти.

Читайте також: Оборона Трампа: в чому чинна адміністрація перевершує команду Обами

Європейська безпека нині однозначно в кращій формі, ніж була протягом багатьох років. НАТО взялося за створення територіальної оборони. Майже 20 країн розташували свої війська у вразливих державах, що межують із Росією, тобто в Естонії, Латвії, Литві та Польщі. Тепер у Кремлі не можуть сподіватися на швидку й легку перемогу в разі несподіваної атаки на колишні республіки. Україна нарешті отримує якусь зброю. Та ще багато чого треба зробити.

Напередодні саміту НАТО в Брюсселі, що відбудеться влітку, назріває три нагальних питання. Перше: чи можуть США відправити свої війська у країни Балтії й чи варто це робити? Цього вимагають естонські, латвійські та литовські лідери. Та не все так просто. Що робитимуть американці в балтійських країнах? У Польщі вдосталь баз для навчань, а в країнах Балтії обмежений простір. Як усе організувати: дислокувати там війська на постійній основі чи за принципом ротації? Яку протиповітряну оборону забезпечити?

Нині війська НАТО, що тимчасово відправлені у країни Балтії, перебувають там у позиції таких собі заручників. Вони відіграють роль перепони на випадок нападу. Але це адекватно працювало в Західному Берліні часів холодної війни. Якщо ж говорити про оборону балтійського регіону сьогодні, то кількість солдатів виявиться аж ніяк не єдиною проблемою. Що буде, якщо ці сили таки доведеться задіяти?

Отже, ми підійшли до другого питання: підкріплення. У разі загострення знадобляться сили з важким озброєнням – без них ніяк не обійтися в наземних бойових діях проти Росії. Але вони не впадуть із неба. Щоб вирядити їх зі США, знадобиться кілька місяців. Навіть на переправлення амуніції та іншого оснащення територією Європи потрібно кілька тижнів. Росія це знає, а звідси й третє питання: стримування. У НАТО система ухвалення рішень і розподілу ресурсів у відповідь на збройну атаку поки що недостатньо надійна.

Читайте також: Американська армія й російська загроза: слабкість як запорука сили

Нова стратегія США може сприяти виробленню односторонніх відповідей на ці питання. Але для виконання планів знадобляться союзники. Тим часом слабкість трансатлантичних зв’язків викликає тривогу. Президент США Дональд Трамп сприймає Європейський Союз як конкурента, а його членів називає нахлібниками. Зі свого боку, європейські політики нерозважливим антиамериканізмом підіграють громадській думці, марнуючи час на розмови про європейську співпрацю у сфері оборони (якщо припустити життєздатність такого плану, то в найкращому разі на його втілення знадобиться багато часу й грошей). До всього європейців відволікає ще й Brexit.

Тож до літа ми прямуватимемо до Брюсселя дорогою, вкритою вибоїнами й огорненою туманом. Сподіватимемося, що дістанемося пункту призначення разом і в пов­ному складі.

P. S. Описання майбутнього безпекового середовища в новій американській СНО збігається з аналітичними висновками, загальноприйнятими сьогодні в дотичній до питань безпеки й оборони спільноті. Основними військовими викликами для США визначаються Китай, Росія, КНДР, Іран і терористи. Акцент зроблено на протистоянні двом першим: відповідно в Південно- та Східнокитайському морях і Європі. Коментуючи документ напередодні оприлюднення, заступник міністра оборони Елбрідж Колбі зазначив, що "центральний виклик, що стоїть перед Департаментом оборони та збройними силами, – це розмивання військової переваги США порівняно з Китаєм і Росією".