НОВІ ТАРИФНІ ТЕЗИ

1. Економістами доведено, що жодний з енергетичних ринків не в змозі самостійно визначити "справедливі" тарифи.

Тобто такі, що влаштовують як виробників і постачальників, так і кінцевих споживачів. Тому в будь-якій державі потрібен арбітр, рівновіддалений і від учасників ринків, і від усіх гілок влади.

2. Чи є в Україні такий арбітр? Формально, так - НКРЕКП. Реально - ні. Чому? Тому що більшість визначальних для енергетики рішень ухвалюються регулятором на користь однієї частини ринку - виробників і постачальників, причому переважно в ручному режимі і, нерідко, політично вмотивовано. Доказом цього є відчайдушна боротьба за право призначати членів НКРЕКП і відверте нехтування конституційними нормами.

Читайте також: Нардеп: Енергетичну комісію узурпували, щоб нажитися на тарифах. Навіщо Порошенко одноосібно захоплює ЦВК?

3. Чому визначальні для енергетики рішення, що ухвалює регулятор, є, як на мене, "несправедливими"? Тому що базуються на хибній ідеології тарифоутворення.

4. У чому полягає ця ідеологія? Натепер тарифи визначають за затратним принципом. Це означає, що вони складаються з суми затрат і втрат (у тому числі внаслідок неефективного управління) суб'єктів господарювання та їхньої маржі.

З огляду на це, "економічно обгрунтованого рівня" тарифи досягти ніколи не зможуть. Хоча б тому, що існує інфляція і девальвація. Отже затрати компаній (а за ними й тарифи) зростатимуть нескінченно довго.

5. Що варто змінити, щоб перервати цей процес? Ідеологію тарифоутворення. Ціни й тарифи мають не лише стимулювати споживача до раціонального використання енергетичних ресурсів, але й спонукати виробників і постачальників скорочувати власні затрати і зменшувати різного роду втрати.

Читайте також:  Чайові для олігархів з царського плеча Порошенка

6. Чи здатне RAB-регулювання стимулювати компанії до скорочення затрат? Здатне, але якщо відповідна ставка доходності буде привабливою для інвесторів. Пропонована її величина (12,5%) такою не є. Тому що за неї інвесторові краще покласти гроші на депозитний рахунок, аніж вкласти їх в побудову нових інфраструктурних об'єктів в енергетиці.

Нонсенсом виглядає і однакова ставка доходності для "нових" і "старих" активів.

Адже їхньому власникові немає жодного сенсу модернізувати "старе" обладнання, якщо йому і без цього буде гарантовано 12,5% доходності. Посилання ж на "європейський досвід" є некоректним, оскільки механічне порівняння ставок доходності не враховує облікової ставки національних фінансових регуляторів.