Від якогось моменту мене почала смішити фраза "Я не дивлюся телевізор". Людина, яка промовляє це магічне закляття, повідомляє нам, що вона як Хома Брут – окреслює навколо себе невидиме коло, котре не дає телевізійному Вієві зачарувати його своїм поглядом.

Читайте також: Телевізор без "паркету" та джинси

Як здорову альтернативу називають інтернет з його множинністю вибору і нелінійністю наративу. Але іронія в тому, що Вій уже проник всередину кола і, перефразовуючи Іллю Киву, якщо ви не дивитеся телевізор, то це не означає, що телевізор не дивиться вас.

Приблизно 70% відео, які ви переглядаєте тут, в мережі, це телевізійний контент. Рекламники принесли сюди ідею прайм-тайму і тепер вони знають, в який час в якій соцмережі ефективніше постити матеріал. Інтернет, який задумувався як раціональний простір, поступово здався під натиском емоційності, котра традиційно була козирною картою телебачення.

Замість повернутися до читання, в цю омріяну Умбертом Еко "галактику Ґутенберґа", ми знову опинилися в "галактиці заппінгу", де безкінечно довго можна скакати між смішними картинками, мемами, котиками, коментами, уривками відео, короткими новинами (але бажано з фоточками) та іншими демотиваторами.

Читайте також: Чому на ТБ так багато "поганих" новин

Телебачення проникло в інтернет і підпорядкувало його своїм правилам. Йому не важливо, що ви не маєте дома цього "ящика" і що ви взагалі так зневажливо називаєте одну з найтехнологічніших сфер сучасного життя. Бо телебачення це не екран перед диваном. Телебачення – це контент. І за свою майже столітню історію воно навчилося бути абсолютно непомітним, але всюдисущим. Як кисень.