Сьогодні залишаються не вирішеними на законодавчому рівні ціла низка проблем у сфері безпеки та оборони. Деякі законодавчі ініціативи, розроблені як волонтерами, так і профільними міністерствами, лежать у парламенті навіть не місяцями – роками.

Зокрема, це стосується законопроекту, що врегульовує роботу СІМІКів (підрозділів цивільно-військового співробітництва).

Десятки тисяч жінок-військовослужбовців слідкують за багатомісячною епопеєю довкола законопроекту, що вирішує низку гендерних питань у ЗСУ.

Кілька тисяч військових з інвалідністю не можуть легально продовжити службу в лавах ЗСУ, оскільки чинне законодавство це прямо забороняє.

Читайте також: Дацюк: Україні не потрібне гібридне миротворення

Армія втрачає тисячі високопрофесійних та вмотивованих кадрів, на підготовку яких уже витрачено десятки тисяч гривень. І таких проблем не десятки – сотні.

Вперше ми познайомилися з лейтенантом Василем Тарасюком в Авдіївці на початку лютого 2017 року. Днями бійці 72-ї бригади змогли в контратаці відбити ворожу позицію "Алмаз-2".

У тих запеклих боях загинуло шість побратимів Василя. У день нашої зустрічі 23-річного хлопця дістали з завалу на "Царській охоті".

Трохи пізніше він вступив у дуель з ворожим танком, підбивши його з СПГ. У цьому бої лейтенанта важко контузило. А вже 24 серпня, на День незалежності, Петро Порошенко вручав Василю зірку Героя.

Лейтенант Василь Тарасюк "Тайфун", "Царська охота", околиці Авдіївки, лютий 2017 року

УСІ ФОТО – ДМИТРА МУРАВСЬКОГО

Після зимових боїв, трьох осколкових поранень та чотирьох контузій Василь проходив тривале лікування та реабілітацію. Проте за всіма фізичними показниками його вже мали би комісувати. Тільки втручання міністра Степана Полторака змогло зберегти на певний час лейтенанта Тарасюка для ЗСУ.

Згодом хлопець таки був змушений залишити фронт. Армія втратила дуже вмотивованого, високопрофесійного, досвідченого та надзвичайно авторитетного молодого командира.

За чотири роки війни кілька тисяч бійців ЗСУ зазнали поранень та були комісовані. Значна частина з них могли б і хотіли продовжити службу в армії на небойових посадах.

Проте невизначеність чинного законодавства створює передумови, коли грамотні військові, що зазнали інвалідності внаслідок бойових дій, так і не можуть продовжити службу в ЗСУ.

Читайте також: Ген волонтерства в структурі ДНК українця

А все це люди – з конкретним бойовим досвідом, необхідними знаннями та навичками, які б вони могли передати своїм побратимам чи курсантам.

Міністерство оборони за підтримки волонтерів та окремих депутатів розробило поправки до українського законодавства, які мали б врегулювати всі ці проблеми. Йдеться про законопроект №6052. Але депутати так і не спромоглися протягом кількох місяців дійти до його розгляду.

Мінометниця Олена Ігорівна з позивним "Київ", за визнанням її побратимів, – одна з найбільш результативних командирів мінометних батарей.

Командир мінометної батареї, киянка Олена Ігорівна, позивний "Київ", околиці Авдіївки, травень 2017 року

Співпрацюючи з "Невидимим батальйоном", ми організували зустріч із жінкою-артилеристом. Тоді на питання про гендерні проблеми в армії Олена Ігорівна віджартувалася: "Та які в нас жіночі проблеми? Дайте мені нові колеса для вантажівок та поновіть парк мінометів – і немає в нас проблем".

Проте насправді українська армія реформується відповідно до стандартів НАТО, збільшується кількість жінок-військовослужбовців. Питання однакових можливостей чоловіків і жінок в армії також треба вирішувати в законодавчій площині.

Читайте також: Как умирают рок-звезды. Ушел из жизни известный краматорский волонтер Игорь Мешалкин

Та відповідний законопроект не має підтримки сесійної зали ВР. Це попри досить потужну суспільну увагу до цієї проблеми, участь у проекті знакових "медійних" персон. У цілому на ухвалення законопроекту №6109 очікують більше 23 тисяч жінок-військовослужбовців.

Юлія Паєвська "Тайра", парамедик, командир "Ангелы Тайры ASAP EMC", жовтень 2017 року

З перших днів війни у відбиті українські міста та селища разом з армією заходять підрозділи цивільно-військового співробітництва. Саме ці люди відповідають за відновлення інфраструктури, забезпечення харчами та водою, медикаментами, контактами з адміністраціями та цивільним населенням.

СІМІКи – це фактично посередники між місцевими за ЗСУ. Саме на їхні плечі лягає тягар відповідальності за вирішення низки актуальних питань населення.

Також до відома СІМІС належить і проблема евакуації тіл загиблих. Однією зі складових роботи місії "Евакуація 200" (структурного підрозділу СІМІС) – контакти з іншою стороною щодо обміну тілами.

Здебільшого ці контакти – результат непростої та тривалої персональної роботи офіцерів. Усі вони ходять по лезу ножа як у законодавчому плані, так і в реальному житті, буквально під вогнем витягуючи тіла загиблих бійців.

Як це не парадоксально звучить, але функціонування СІМІКів сьогодні під питанням, оскільки їхня діяльність ніяким чином не затверджена на законодавчому рівні.

Евакуація тіла загиблого бойовика з "Орла" силами підрозділу СІМІС, лютий 2017 року

Відповідний законопроект лежить у Верховній Раді з 2015 (!) року. Чим можна пояснити таке небажання українських парламентарів врегулювати життєво необхідні питання у сфері безпеки й оборони?

Перші дні після звільнення Красногорівки, серпень 2014 року. Українські СІМІКи вирішують питання з доставкою найнеобхіднішого – води та продуктів харчування

З огляду на всі ці проблеми, що потребують термінового вирішення, 9 лютого наш Інформаційно-координаційний центр за підтримки голови ВР ініціював черговий круглий стіл з метою розробки ефективних механізмів координації волонтерів, міністерства оборони та парламенту.

У заході взяли участь усі основні волонтерські ініціативи країни. Учасники погодилися, що для того, аби необхідні законопроекти було ухвалено, їх мало розробити, подати та зареєструвати.

Їх потрібно пролобіювати, переконати лідерів депутатських фракцій та груп, керівників комітетів та обов’язково винести на розгляд тоді, коли депутати не блокують трибуну, присутні на засіданні й готові до голосування. А таких днів дуже мало.

Ми дуже вдячні депутатам, готовим до діалогу з громадськістю, та волонтерами. Але цього виявляється замало. Тому ми склали резолюцію нашого круглого столу, сутність якої зводиться до чотирьох основних пунктів:

– Створити при голові Верховної Ради постійну експертну раду з питань удосконалення законодавчого регулювання сектору безпеки й оборони.

– Розробити критерії та механізм визначення пріоритетних законодавчих ініціатив у сфері безпеки й оборони та керуватися ним у подальшій співпраці експертної ради й парламенту.

– Забезпечити можливість регулярних обговорень вузькоспеціалізованих законодавчих ініціатив із залученням депутатів та працівників секретаріатів профільних комітетів ВР.

– Внести зміни до пункту 4 статті 20 Регламенту ВР для включення позачергово без голосування до порядку денного сесії Верховної Ради законопроектів у сфері безпеки й оборони.

Ми свідомі того, що робота такої ради має відбуватися за принципами аполітичності, професійності, нульової толерантності до популізму.

Ми свідомі й того, що цими діями навряд чи радикально змінимо розподіл сил у парламенті та стимулюватимемо депутатів до ефективної роботи.

Але, на жаль, зараз складається ситуація, коли кожен день затримки з вирішенням згаданих проблем має критичні наслідки для обороноздатності країни. Ми змушені знаходити додаткові механізми суспільного тиску.