До 1991 р. у нас був соціалізм. Кравчук, який став першим президентом, не знав, що таке економіка, він оголосив так звану "малу приватизацію", але не втримався на Банковій, і його змінив Кучма.

На відміну від попередника Кучма знав, що таке економіка, щоправда соціалістична, але гадки не мав, що таке вільний ринок. І тому вчинив мудро – він забезпечив заміну власника засобів виробництва без зміни системи. І в результаті приватизації власність сконцентрувалася в руках групи осіб, яких ми потім назвали олігархами, проте соціалістична система економіки не змінилася. До 1991-го власником України була група осіб під назвою ЦК, після – група осіб під назвою "олігархи".

Звісно, на базарах у той час царював дикий капіталізм, але згодом навіть базари прибрали до рук люди, які мали від Кучми "ярлик" на право бути великими бізнесменами. Головним прорабом-будівельником нового олігархічного соціалізму став Азаров – саме він написав закони, за якими ми й досі живемо.

У 2004-му році стався бунт середнього бізнесу, який за недоглядом Азарова іще жив за законами вільного ринку. В результаті до влади прийшов Ющенко, який значно розширив зону економічної свободи, затвердивши спрощену систему оподаткування.

Читайте також: Чи стане Україна країною-стартапом?

Це дало потужний імпульс малому і середньому бізнесу (згадайте ті часи), проте не зачепило справжніх господарів економіки. Між "олігархами" відбувалися розборки, менших з'їдали, більші жиріли, але економічна система у царині великого бізнесу не мінялася.

З приходом Януковича зону економічної свободи почали стискати за допомоги Податкового кодексу – біблії олігархічного соціалізму. 

Революція 2014-го, яка відбулася з політичних причин, ніяк не змінила економічної моделі. Навпаки – саме після Революції остаточно знищили спрощене оподаткування та обклали бізнес "подушними" податками – тобто такими, які не залежать від результатів роботи.

Проте реформи треба позначати, тому нова влада вирішила допустити на ринок гравців з-за кордону і утворила феномен, який можна назвати "олігархічний соціалізм з іноземними інвестиціями".

Як він працює?

Дуже просто. Українська економіка зберігає монополію на всі найважливіші ресурси та галузі – енергетику, транспорт, видобуток та переробку корисних копалин тощо, бо саме там крутяться основні гроші. І монополія ця належить українським "олігархам".

Уся монопольна економіка регулюється та розподіляється через владу – бюджет, міністерства, комітети, комісії тощо.

Саме тому кожен олігарх фінансує парламентську силу, яка забезпечує йому достатній вплив на розподіл. Розподіл відбувається у різні способи – від дозволів, тарифів та землевідводів до дотацій та інших способів прямого викрадення бюджетних коштів. Без такого розподілу більшість структур олігархо-соціалістичної економіки припиняють бути надприбутковими, а іноді й просто прибутковими.

Що залишається дрібному та середньому бізнесу? Відшукувати шматочки ринку, які ще не монополізовано. Це дедалі складніше – бо й кави на вулиці вже не звариш, і МАФ не поставиш, адже монополісти працюють не лише з владою, але й з громадською думкою, і тепер громада знає, що головний ворог України – це володар МАФа, адже саме він не платить податків, заважає проїхати, не дотримується норм і правил, недоплачує зарплатню, через що бідолашний працівник мусить їхати до Польщі і т.д.

Дрібний бізнесмен – основна причина усіх нещасть. Середній бізнес мусить харчуватися недоїдками на місцевому рівні – корумпувати місцевих чиновників та депутатів, адже за соціалістичної системи у інший спосіб ти не отримаєш доступу до ринку.

Читайте також: Куди рухається Україна: дискусія про зміни у країні

Отака картина – якщо ми десь згустили фарби чи набрехали, поправте.

А тепер запитайте себе, чому українська економіка зростає на 2%? І коли за такого зростання вона дожене 2013-й рік, тобто саму себе? І чи залишиться до того часу в Україні критична маса працездатного населення?

Насправді все просто – соціалістична економіка неефективна. І це доведено історією. Незалежно від того, кому належать засоби виробництва – державі, Ахметову, Коломойському чи іноземному інвестору – економічна система, яка базується на розподіленні, не може забезпечити успіху. Ото і все.

Що з цим робити?

По-перше, усвідомити. По-друге, вимагати з тих, хто хоче стати новою владою, чітких відповідей на питання: як вони будуть перетворювати українську економіку на вільну, а значить ефективну. Ну й не піддаватися на димові завіси у вигляді субсидій, мінімальної зарплатні та інші трюки, які покликані замилити нам очі і залишити все як є.

Бо у оточенні здорових ринкових економік соціалістична українська не виживе.