Коли чотири шимпанзе спіймали дитинча крихітної антилопи - блакитного дуїкера - і почали з ним бавитися, можна було припустити, що вони хотіли зробити його своїм домашнім улюбленцем.

Утім, зрештою гра почала виглядати досить небезпечною для антилопи. Шимпанзе поводилися з нею надто грубо, і все закінчилося гибеллю тварини. Мавпи ще деякий час продовжували грати з її тілом.

Читайте також: Неймовірні фото, які доводять, що справжня дружба між тваринами існує

Антилопа не була "домашнім улюбленцем" у тому сенсі, як це розуміємо ми, адже тварини їх не заводять.

Ви не побачите шимпанзе, який вигулює собаку, або слона, який проводить час у компанії черепахи.

Здається, тільки люди можуть зробити іншу тварину членом своєї родини. Але чому і навіщо?

Важко сказати, коли люди почали заводити домашніх улюбленців.

Відомо, що тисячі років тому наші предки тримали вдома вовків. Вочевидь, вони ловили їх ще маленькими і приручали, з'ясувавши, що вони можуть бути корисними на полюванні.Поступово вони стали більш покірними компаньйонами і еволюціонували в собак. Як свідчить дослідження, опубліковане в травні 2015 року, це могло статися ще 27 тисяч років тому.

З того часу люди тримають вдома собак та інших тварин, і присутність домашнього вихованця стала частиною багатьох культур.

Люди не живуть довше, якщо в них є домашній улюбленець

Ця звичка, однак, виглядає досить дивною, адже домашній улюбленець потребує чималих зусиль і ресурсів.

Його треба годувати, лікувати, доглядати за ним і проводити з ним час.

Більшість домашніх улюбленців, окрім сторожових собак, не приносять жодної практичної користі.

На відміну від ваших потомків, вони не піклуватимуться про вас у старості та не забезпечать збереження вашого роду, передавши гени наступним поколінням.

А втім, мільйони людей в усьому світі тримають вдома собак, котів, морських свинок та інших тварин, вважаючи їх повноцінними членами своєї родини.

Існує багато припущень, чому це відбувається.

Протягом декількох десятиліть учені вважали, що домашні улюбленці покращують психічне здоров'я людини і навіть подовжують життя.

Результати досліджень, однак, виявилися суперечливими. Кілька останніх з них, приміром, довели, що домашні улюбленці не тільки не впливають на рівень задоволеності життям їхніх господарів, але й можуть підвищувати ризик психічних розладів.

Утім, життя разом з твариною в минулому могло мати більше переваг. Жінка, яка була здатна допомогти безпорадній тварині, вочевидь, також мала стати хорошою матір'ю в майбутньому.

А піклування про домашніх тварин виховувало доброту та співчуття.

За іншою теорією, домашній улюбленець, як-от собака, міг бути свідченням добробуту людини, адже він чи вона були здатні прогодувати не лише себе, але й тварину.

"В історії і культурі може бути багато пояснень, але очевидно, що бажання піклуватися про тварин є притаманним людській природі", - вважає Джон Бредшоу зі Школи ветеринарії при Бристольському університеті.

Професор Джеймс Серпелл із Пенсильванського університету, який вивчає добробут тварин та етичне ставлення до них, іде на крок далі. Науковець стверджує, що і сьогодні піклування про домашнього улюбленця має еволюційне значення.

Оскільки ми, люди, є надзвичайно соціалізованим видом, ми постійно потребуємо спілкування, зокрема, й з тваринами.

"Люди, яким бракує соціальної підтримки, є більш вразливими до хвороб та інфекцій", - зазначає професор Джеймс Серпелл.

Він, однак, додає, що об'єктивно довести цей ефект - досить складно, тому висновки досліджень є зазвичай такими суперечливими.

Культура також відіграє важливу роль - не у всіх суспільствах заведено тримати домашніх улюбленців.

Міжкультурний аналіз 60 країн показав, що в 52-х із них прийнято тримати вдома собак, але лише половина цих націй вважає собак компаньйонами або домашніми улюбленцями.

У деяких культурах до домашніх тварин ставляться досить жорстоко, як помітив антрополог Джаред Даймонд в одному з племен Нової Гвінеї.

Інші ставляться до домашніх тварин суто практично. Плем'я Кіємбу в Кенії, наприклад, тримає собак лише для захисту своїх помешкань.

В їхній мові немає слова на позначення домашнього вихованця, собак ніколи не пускають всередину будинку і ніколи не пестять.

Дослідник Гарольд Герцог з Університету Західної Кароліни в США вважає, що це підтверджує той факт, що піклування про домашніх вихованців обумовлено культурою.

Ми тримаємо домашніх тварин, оскільки так роблять й інші члени нашого суспільства.

"Захоплюватися гарненькою тваринкою, здається, притаманно нашій природі. Маленькі щенята і кошенята виглядають такими зворушливими. Але цуценя, яким милуються, приміром, у США, у Південній Кореї може стати обідом. Як це можливо?"

Гарольд Герцог пояснює це тим, що піклування про домашніх тварин є соціальною звичкою, яку ми засвоюємо одне в одного. Це - щось на кшталт культурного мема, тенденції, яка підживлює сама себе.

Еволюційна теорія не пояснює повністю цього явища. Аналіз даних Американського клубу собаківництва, в якому за всю історію існування зареєстрували понад 48 мільйонів собак, свідчить про певну циклічність у популярності домашніх тварин.

"Мода на певні породи так само з'являється і зникає, як і приміром, на кросівки. Загальне захоплення може тривати десь років 25", - каже Герцог.

Наприклад, сьогодні англійський бульдог знову стає популярним, а от мода на чистокровні породи відходить. Дедалі більше людей вирішують взяти собаку в притулку. І це також тенденції, які змінюються хвилеподібно.

Професор Серпелл не погоджується з цією думкою. Він вважає, що звичка піклуватися про домашніх тварин була притаманною суспільствам мисливців-збирачів, і тому вона є невід'ємною, вродженою рисою людини.

"Ця практика не може залежати від мінливої моди, оскільки вона існує з ранньої історії людства", - каже він.

Можливо і так, але культура у формі мистецтва, музики та мови існувала ще до того, як люди приручили собак.

Хоча захоплення маленькими і миловидними тваринами закладене в нашу природу, воно не є достатнім для того, щоби вважати практику піклуватися про домашніх улюбленців універсальною рисою людства.

"Ось чому домашні улюбленці відігравали далеко не однакову роль у різних суспільствах та в різні часи", - додає дослідник.

Точно пояснити, чому ми тримаємо домашніх вихованців, досить складно. Вочевидь, цьому сприяла комбінація чинників.

Але ж ці маленькі пухнасті клубочки не стають від цього менш милими?

Читайте також: Ледачий кіт у Стамбулі заблокував вихід з ескалатору і став хітом соцмереж. ВІДЕО